Основні риси законодавства (середина 1960-х — середина 1980-х pp.)

Цивільне і господарське законодавство. У період, що розгляда­ється, однією з характерних особливостей цивільного права було забезпечення всебічного зміцнення державної та суспільної власно­сті, закріплення за особистою власністю споживчого характеру. При цьому в Конституції СРСР підкреслювалось, що майно, яке перебуває в особистій власності або користуванні громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використову­ватися на шкоду інтересам суспільства. В Конституції декларувало­ся розширення цивільно-правових гарантій охорони особистих не-майнових прав громадян. Так, ст. 57 встановлювала, що громадяни СРСР мають право на судовий захист від посягань на їх честь і гідність. Тим самим розширювалася сфера цивільно-правового ре­гулювання, бо до цього подібні делікти підлягали захисту в кримі­нально-правовому порядку.

У відповідності з Конституцією СРСР указом Президії Верхо­вної Ради СРСР від 30 жовтня 1981 p. було внесено зміни і доповнення до Основ цивільного законодавства Союзу РСР і сою­зних республік. Згодом зміни і доповнення внесено і до цивільного законодавства України.

Особливе значення у цивільному законодавстві надавалося регулюванню зобов'язальних відносин, суть яких полягала у забез­печенні найсуворішої планової та договірної дисципліни, підви­щенню ролі прямих договорів з метою стимулювання господарської ініціативи підприємств. Зокрема, на це спрямовувалося Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, затверджене Радою Міністрів СРСР у 1965 p. Підвищені вимоги до договору поставки знайшли своє відображення в Положенні про поставки виробничо-технічного призначення і Положенні про поставки то­варів народного споживання, затверджених постановою Ради Мі­ністрів СРСР від 10 лютого 1981 p.

Житлове законодавство. На початку 80-х років було кодифіко­вано житлове законодавство. У 1981 p. прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а у 1983 p.— житлові кодекси союзних республік. В УРСР такий Кодекс був прийнятий ЗО червня 1983 р. У житловому законодавстві визначалися порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житло­вих умов (забезпеченість жилою площею на одного члена сім'ї нижче встановленого для даної місцевості рівня, невідповідність жилого приміщення санітарним і технічним вимогам та ін.). У законодавстві також передбачалися категорії громадян, які мали право на першочергове і позачергове одержання житла. Законодав­ство приділяло увагу питанням збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту. В Основах і ЖК УРСР передбачалась відповідальність службових осіб і громадян за неналежне вико­ристання житлового фонду та інші порушення житлового законо­давства.

Сімейне законодавство. Радянське сімейне законодавство про шлюб і сім'ю декларувало зміцнення сім'ї, охорону інтересів матері та дитини, здоров'я молодого покоління. Про ці та інші завдання говорилося в Основах законодавства Союзу РСР і союзних респуб­лік про шлюб і сім'ю, прийнятих 27 червня 1968 p., а також у виданому у відповідності з ними 20 червня 1969 p. Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР. Увага зміцненню сім'ї приділялась і в Конституції УРСР 1978 p. Шлюбно-сімейне законодавство визна­вало законним тільки шлюб, укладений в органах ЗАГСу. Лише такий шлюб породжував права і обов'язки подружжя. Релігійний обряд одруження не мав юридичної сили. Виходячи з цілей шлюбу, законодавство чітко визначало умови вступу до шлюбу (взаємна згода, досягнення шлюбного віку, неперебування в іншому шлюбі, дієздатність, відсутність близької спорідненості), а також порядок укладання шлюбу (спільна письмова заява, пред'явлення докумен­тів, які посвідчують особу, закінчення відповідного строку після подачі заяви з метою перевірки серйозності намірів тих, хто вступає до шлюбу, урочистість укладання шлюбу тощо). КпШС УРСР встановлював, що шлюб громадян України з іноземними особами, а також шлюб іноземних осіб поміж собою в УРСР має укладатися на загальних підставах.

КпШС УРСР допускав припинення шлюбу шляхом розлучен­ня, передбачаючи розірвання шлюбу в судовому порядку. В той же час у випадках, передбачених в законодавстві, допускалось розір­вання шлюбу в органах ЗАГСу.

КпШС УРСР визначав також особисті та майнові права под­ружжя. Підтверджувалась спільність майна, надбаного подружжям під час шлюбу. Вони мали рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя також користувалися рів­ними правами на майно в тому разі, якщо один із подружжя був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

КпШС УРСР визначав і основні обов'язки батьків по вихован­ню дітей, особисті та майнові права батьків і дітей, порядок уси­новлення (удочеріння), опіки і піклування.

Трудове законодавство. У період, що розглядається, трудові відносини регулювали передусім прийняті 15 липня 1970 p. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Вони містили не тільки загальні принципи, які були вихідним положен­ням для наступного законодавства СРСР і союзних республік, а й норми, що безпосередньо регулювали певну групу трудових відно­син. Питання праці робітників і службовців, не передбачені Осно­вами, могли регулюватися законодавством СРСР і союзних респуб­лік у межах їх компетенції. Відповідно до Основ Верховна Рада УРСР 10 грудня 1971 p. прийняла Кодекс законів про працю УРСР, введений у дію з 1 червня 1972 p.

КЗпП УРСР містив норми, які визначали завдання і загальні положення трудового законодавства, а також норми про колектив­ний договір, що укладався органами профспілки від імені колекти­ву робітників і службовців з адміністрацією підприємства, організа­ції; про трудовий договір між працівниками і підприємством, орга­нізацією; про робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; гарантії та компенсації для службовців, обраних на виборні посади, при переведенні на роботу в іншу місцевість, при направленні на підвищення кваліфікації та в інших випадках; га­рантії при покладанні на робітників і службовців матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, організації; тру­дову дисципліну; охорону праці; працю жінок; працю молоді; піль­ги для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням;

трудові спори; профспілки і участь робітників та службовців в управлінні виробництвом; державне соціальне страхування; нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.

Про основні права і обов'язки робітників та службовців гово­рилося в Конституції УРСР 1978 р. Так, вона визначала зміст права на працю, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи у відповідності з покликанням, здібностями, професійною підго­товкою, освітою і з урахуванням суспільних потреб. Закріплювалось право робітників і службовців на відпочинок, охорону здоров'я, здорові та безпечні умови праці, об'єднання в профспілки, участь в управлінні виробництвом, матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, а також втрати працездатності, годувальника. Разом з тим Конституція УРСР до основних обов'язків громадян відносила обов'язок кожного здатного до праці громадянина УРСР сумлінно працювати в обраній ним галузі суспільне корисної діяль­ності, суворо дотримуватися трудової та виробничої дисципліни. Зрозуміло, вимога дотримання трудової та виробничої дисципліни не має нічого гідного осуду (хоча дисципліна сама по собі не забезпечує продуктивної праці і без відповідних матеріальних та організаційних умов перетворюється у пустий ритуал). Проте в умовах панування командно- адміністративної системи управління вирішення зазначеного завдання здійснювалося значною мірою примусовими заходами. Про це свідчить, наприклад, зміст постанов ЦК. КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС "Про посилення роботи по зміцненню соціалістичної дисципліни праці", "Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни" (1983 p.), а також указ Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1983 •p. про внесення змін до трудового законодавства. Ці акти посилювали боротьбу з прогульниками та іншими злісними порушниками трудової дис­ципліни. До них застосовувалися такі міри покарання, як зменшен­ня чергової відпустки на число днів прогулу, переведення на іншу нижчеоплачувану роботу на певний строк та ін. Було підвищено і відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству при виконанні ними трудових обов'язків, у тому числі й за випуск бракованої продукції. З метою охорони інтересів підприємств, попередження уходів з роботи і скорочення плинності кадрів встановлювалося, що робітники і службовці в разі розірвання трудового договору за власним бажанням без поважних причин мали письмово за два місяці попередити про це адміністрацію, а з поважних причин — за один місяць.