Основні риси законодавства (середина 1960-х — середина 1980-х pp.)

У зв'язку з прийняттям Конституції СРСР 1977 p. і необхідні­стю приведення кримінального законодавства у відповідність з нею указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 серпня 1981 р. "Про внесення доповнень і змін до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік" до останніх були внесені зміни і доповнення, головним чином термінологічного характеру.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1981 p. "Про посилення відповідальності за хуліганство" було підвищено кримінальну відповідальність за це діяння, встановлено стислі строки розслідування і судового розгляду справ про хуліганство. Встановлювалась більш сувора відповідальність за хуліганство, осо­бливо пов'язане із застосуванням або спробою застосування зброї.

З метою скорочення застосування покарання у вигляді позбав­лення волі та посилення боротьби з рецидивною злочинністю ука­зами Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня і 15 жовтня 1982 р. до Основ кримінального законодавства та інших законода­вчих актів СРСР були внесені відповідні зміни і доповнення, суть яких в основному полягала у збільшенні строку робіт до двох років, підвищенні розміру штрафу, запровадженні нового правила про можливість скасування умовного засудження в разі порушення в період випробувального строку обіцянки зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довести своє виправлення, а також у зміні умов, за яких призначалося покарання за правилами ст. 36 Основ кримінального законодавства у випадках вчинення нового злочину умовно засудженим, звільненим з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, а також засудженим, до якого була застосована відстрочка виконання вироку та 'ін. У зв'язку із цим значні зміни і доповнення було внесено до КК УРСР.

На посилення боротьби з розкраданням державного і громад­ського майна був спрямований указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 грудня 1982 p., згідно з яким особи, що вчинили дрібне розкрадання державного або громадського майна, поряд із притяг­ненням до адміністративної чи кримінальної відповідальності або застосуванням до них заходів громадського впливу адміністрацією за узгодженням з профкомом могли позбавлятись повністю або частково премій, винагород за підсумками річної роботи підприємств (установ), пільгових путівок в будинки відпочинку або сана­торії, їм могло бути перенесено чергу на одержання жилплощі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 квітня 1985 р. "Про внесення змін і доповнень до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік та Основ виправно-трудового зако­нодавства Союзу РСР і союзних республік" було введено відбування покарання у вигляді позбавлення волі у виправно-трудових колоні­ях-поселеннях для осіб, які вчинили не умисні злочини, змінено деякі положення закону про умовно-дострокове звільнення.

У КК України найбільш поширеним кримінальним покаран­ням було позбавлення волі, яке розглядалося як універсальний засіб досягнення мети кримінального покарання, як панацея від прак­тично абсолютної більшості злочинів. Однак такий підхід призвів до переповнення виправно-трудових установ, які з причин об'єкти­вного характеру не забезпечували повністю виконання покладених на них функцій виправлення і перевиховання засуджених. У бага­тьох випадках особи, перебуваючи у виправно-трудових установах, набували антисоціальної орієнтації.

Виправно-трудове законодавство. 11 липня 1969 p. Верховна Рада СРСР прийняла Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік. На їх базі в Україні 23 грудня 1970 p. був затверджений і з 1 червня 1971 p. введений у дію Виправно-трудовий кодекс УРСР. Це законодавство мало завдан­ня забезпечити виконання кримінального покарання.

ВТК УРСР мав такі розділи: виправно-трудове законодавство Союзу РСР і УРСР; загальні положення виконання покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, вислання і виправних робіт без позбавлення волі; порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, вислання, виправних робіт без позбав­лення волі; підстави звільнення від покарання; допомога особам, звільненим із місць ув'язнення; спостереження і нагляд за особами, звільненими від відбування покарання; участь громадськості у пе­ревихованні засуджених.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. до Основ виправно-трудового законодавства було включено новий розділ — порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. Указом Президії Верховної Ради СРСР під 15 березня 1983 p. було затверджено Положення про порядок і умови виконання криміна-

Див.: Г р и щ у к В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. Львів, 1992. — С. 156.

•• Відомості Верховної Ради УРСР. — 1171. — № 1. — Ст. 6.

льних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. У цьому акті визначалися порядок і умови виконання покарань у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадського осуду, конфіскації майна, позбавлення воїнського або спеціального звання.

Процесуальне законодавство. В Україні законодавство про ци­вільне судочинство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 p. Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік та видано­го у відповідності з ними у липні 1963 p. Цивільного процесуально­го кодексу УРСР.

ЦП К УРСР встановлював загальні положення цивільного су­дочинства: містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстанціях; визначав виконання судових рішень; цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами.

Завдання цивільного судочинства полягало у правильному і швидкому розгляді та вирішенні цивільних справ з метою охорони суспільного і державного ладу СРСР, соціалістичної системи госпо­дарства і соціалістичної власності, захисті політичних, трудових, житлових та інших особистих і майнових прав та інтересів грома­дян, що охороняються законом. Отже, на перше місце був постав­лений захист інтересів не громадян, а держави.

У ЦП К УРСР відзначалось, що правосуддя у цивільних спра­вах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом усіх громадян, незалежно від їх матеріального, майнового і службо­вого становища, статі, національності, расової належності та віро­сповідання. ц,

У період, що розглядається, законодавство про кримінальне судочинство складалося з Основ кримінального судочинства Союзу і РСР і союзних республік, прийнятих 25 грудня 1958 p., і Криміналь­но-процесуального кодексу УРСР, затвердженого 28 грудня 1960 p.

КПК УРСР містив норми: про порушення кримінальної спра­ви, дізнання і попереднє слідство; про провадження справ у суді першої інстанції; про провадження справ у касаційній і наглядній інстанціях; про виконання вироків, ухвал і постанов суду; про застосування примусових заходів медичного характсру-