У юридичної (у тому числі й у навчальної) літературі немає звичайного визначення поняття українського державного управління, єдиної характеристики його функцій, форм, суб'єкти і т.д.
Проведений ще в 90-х роках порівняльний аналіз ряду визначень понять актів управління, зроблених в адміністративно-правовій літературі в 80-90-е роки, безперечно показав вплив названих вище чинників на їхній характер і якість.
Різноманітний підхід адміністративістів до визначення українського державного управління як виду державної діяльності, їхньої розбіжності по питанню про суб'єктів цієї діяльності і її форм - одна з головних причин існуючого становища з визначенням поняття актів управління. На жаль, і у визначеннях, даних уже після того,
Спільною теорією держави і права не запропоновано поки і поняття державного управління, «який би набуло загальноюридичної значимості і могло бути використане в різноманітних галузі держави-ведення і правознавства С.С. Алексеев указує на те, що проблема правових актів у юридичній науці усе ще не вирішена, і насамперед він звертає увагу на відсутність узагальненої загальнотеоретичної характеристики актів (у кожному з існуючих значень цього терміна) (див.: Алексеев С С. Общая теория права. Т. 2. Москва., 1987. С. 193, 194)
Акти управління в однім підручнику по адміністративному праву визначаються - як особлива юридична форма виконавчої розпорядливої діяльності, в інше - як офіційне вирішення, прийняте органом управління по тому чи іншому питанню виконавчої і розпорядливої діяльності, у третьому - як розпорядження повноважного органа державного управління ( посадової особи).
Правовий акт управління - є засноване на законі однобічне, юридично владне розпорядження повноважного органа державного управління (посадової особи), спрямоване на встановлення правових норм або виникнення, зміна і припинення конкретних правовідносин із метою практичної реалізації задач і функцій виконавчої і розпорядливої діяльності.
Як бачимо, воно визначення дане в підручнику по адміністративному праву, дано через розпорядження, із перечисленням основних властивостей актів управління, покликаним показати їхньої відмінності від інших розпоряджень. Не розглядаючи тут усіх: гідностей і хиб цього спільного розгорнутого визначення поняття актів управління, звернемо увагу лише на два моменти, безпосередньо пов'язаних із вирішенням деяких питань у спільній теорії права й у науці українського адміністративного права. По-перше, говорячи про правозастосовну функцію (ролі) акта управління, автор аналізованого визначення називає виникнення, зміна і припинення конкретних правовідносин, тобто характеризує цю функцію вичерпно. Правотворча ж функція у визначенні зводиться лише до встановлення правових норм. Зміна правових норм, їхнє скасування і зміна сфери їхньої дії при цьому не враховуються. Таке вирішення питання чітко відбиває становище справ: із визначенням поняття нормативного правового акта в юридичній літературі, де на зміну довгий час його визначення , що існував , як акта, що містить норми права, приходять інші визначення, у тому числі як акта, що встановлює правові норми. Треба зауважити, що подібний підхід до розуміння нормативного юридичного акта можна зустріти і в інших підручниках для студентів юридичних вузів.
Але факт участі представницьких органів державної влади у вирішенні конкретних питань державного управління в умовах, коли це закріплено в Конституції, не можна просто ігнорувати. У підручнику по адміністративному праву сказаний: «Ряд важливих питань державного управління вирішують органи державної влади, на це в силу свого конституційного становища У таких випадках, проте, волевиявлення відповідних органів державної влади не набувають форми актів управління; вони в усіх випадках є актами державної влади. Не стають, наприклад, актами управління, вирішення місцевої Ради народні депутати, що встановлює правила, що охороняються мірами адміністративної відповідальності. Укази Президії Верховної Ради України про утворення того або іншого міністерства України дійсно не можна вважати актом управління, оскільки він ставиться до засобів здійснення Президією державної влади. Приклад з Указом у даному випадку нічого не доказує. Те ж можна сказати і про приклад із вирішенням місцевої Ради. Але справа не стільки і не тільки в прикладах.
Треба відзначити, що ніхто ніколи не пропонував вважати актами управління усі акти Рад народних депутатів і Президій Верховних Рад, що мають те або інше відношення до виконання задач і функцій українського державного управління як виду державної діяльності. З сферою управління, забезпеченням реалізації задач і функцій даного виду державної діяльності (насамперед у силу його специфіки), пов'язана більшість актів Рад народних депутатів усіх ланок і акти Президій Верховних Рад. Прийняті цими органами правові акти, за допомогою яких установлюється система органів державного управління, утворяться органи управління спільної компетенції, а також більшість органів галузевого і міжгалузевого управління; затверджуються керівники цих органів; здійснюється нормативно-правове регулювання найважливіших відношень, що виникають у процесі організації і діяльності органів управління; установлюється програма їхньої дії; дається оцінка діяльності органів управління, - усе це акти здійснення державної влади, хоча більшість з них пов'язані з організацією виконання законів і з виконанням їх. Не уся діяльність по виконанню законів здійснюється органами управління.
У виконанні законів беруть участь усі органи української держави. Визначення актів управління через форму управлінської діяльності - широка і різноманітна група визначень цього поняття в літературі. Цінність таких визначень для теорії і практики управління пов'язана з повнотою і точністю визначення самої форми управлінської діяльності. Але питання про форми управлінської діяльності, їхньому понятті, видах, критеріях класифікації і зараз (як і раніше) ставиться до числа дискусійних і при характеристиці актів управління освітлюється не завжди. З'являються висловлення, що інколи в адміністративно-правовій літературі, про наявність єдності поглядів по цих питаннях не відбивають справжнього становища справ. У деяких випадках вони відразу й заперечуються авторами, як тільки справа доходить до перечислення конкретних форм управлінської діяльності. «У адміністративно-правовій літературі про форми управлінської діяльності вирішується в принципі единообразно, якщо не вважати окремих часткових розбіжностей». Але далі Признається, що «загальновизнана класифікація форм управлінської діяльності відсутніх», називаються форми управлінської діяльності, що «виділяються частіше усього» (встановлення загальнообов'язкових норм, видання адміністративних актів, висновок договорів, здійснення суспільно-організаційної діяльності, учинення матеріально-технічних дій).
Вказується, що розвиток діяльності адміністрації соціалістичних країн веде до необхідності доповнення даного переліку ще одною формою - так називаною адміністративною угодою. Але ця проблема ще дискусійна. Тут же приводиться інша класифікація форм управлінської діяльності (видання нормативних актів управління, видання індивідуума. Проте неоправдана оптимістична характеристика вирішення питання зустрічається в ряді робіт. Слід зазначити, - пише Д. Н. Бахрах, - що, незважаючи на неоднозначну інтерпретацію досліджуваного поняття, усі адміністративісти розрізняють правові і не правові форми адміністративної діяльності, а потім виділяють ряд різновидів першої і другої груп. Виходить, можна говорити про єдиний у принципі підході до розуміння і класифікації форм державного управління, що склались у адміністративно-правовій науці. Але де ж єдиний (хоча б і в принципі) підхід до розуміння і класифікації форм управлінської діяльності, якщо саме поняття форми управлінської діяльності одержує в літературі неоднозначну інтерпретацію, якщо відсутня загальновизнана класифікація цих форм, якщо поряд із класифікацією, найбільше поширеної, називається й інша, що не менше поширена останнім часом? Повна єдність є поки в тому, що усі адміністративісти говорять про правових і не правових формах управлінської діяльності, у яких, у свою чергу, виділяють різновиду.
Завантажити реферат