Забезпечення прав дитини є глобальною проблемою сучасності, у розв’язанні якого має бути зацікавленим все людство. І це пояснюється, перш за все, визначальною роллю молодого покоління у гарантуванні життєздатності суспільства та прогнозуванні його розвитку. Дитяча проституція, дитяча порнографія, продаж дітей і торгівля ними — це злочини, що пов’язані з безпосереднім насильством над дитячою особистістю, їх фізичною та психологічною незрілістю. Виходячи з небезпечного характеру для суспільства будь-якої форми такої злочинної діяльності, вона має кваліфікуватися за тяжкі злочини і боротьба у цьому напрямі має вестися наполегливо і безкомпромісно. Сьогодні є очевидним, що розв’язання цих проблем тільки завдяки національним засобам неможливе, а тому необхідно об’єднати зусилля світового співтовариства в цілому, що і зумовило виникнення інституту міжнародно-правового захисту прав дитини.
Міжнародний захист прав дитини є системою взаємоузгоджених дій держави та неурядових міжнародних організацій, спрямованих на повноцінне та гармонійне формування дитячої особистості, надання міжнародної допомоги дітям, особливо з тих країн, що розвиваються [1].
Відповідно до Конвенції про права дитини [2], що була ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 р., яка набула чинності 2 вересня 1990 р. після здачі на збереження 20 ратифікаційних грамот [3] і отримала найбільше число ратифікацій за всю історію людства (впродовж неповних десяти років її ратифікувала 191 держава), діти мають право на повагу та індивідуальність (ст. 2,7,8,23,26 та 40), а також широкі права на економічний, соціальний та культурний розвиток (ст. 6, 24). Держави-учасниці Конвенції також взяли на себе зобов’язання щодо захисту цих прав шляхом створення або покращення умов захисту дітей (ст. 3,9,11,16,19–22,24,25,30 і 32–38) та особливого піклування про них (ст. 18,23,24,26,31 і 39). Ці стандарти прав дитини, встановлені в Конвенції, прямо чи опосередковано стосуються захисту дитини від сексуальної експлуатації. Так, стаття 34 наголошує на тому, що держави-учасниці беруть на себе зобов’язання захищати дитину від будь-яких форм сексуальної експлуатації, вживати всіх необхідних заходів для попередження схиляння дітей до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання їх з метою експлуатації у проституції або в іншій нелегальній сексуальній практиці, включаючи використання дітей у порнографії та порнографічних матеріалах. В ній забороняється також будь-яке незаконне втручання в реалізацію права дитини на особисте життя або незаконне посягання на її честь і репутацію, а також надається право на законний захист від такого втручання або посягання (ст.16). У Конвенції визнається, що важливу роль у попередженні таких порушень прав дітей мають відігравати система освіти та засоби масової інформації. Відповідно до статті 17 держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують доступ дитини до інформації та матеріалів з різних національних та міжнародних джерел, спрямованих на сприяння соціальному, духовному і моральному добробуту, а також здоровому фізичному і психічному розвиткові дитини. А стаття 13 спеціально передбачає право дитини вільно висловлювати свою думку, що включає свободу пошуку, отримання і передачі інформації та ідей усякого роду в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів на вибір дитини. Відповідно до статей 28 і 29 діти мають право на освіту, інформацію та професійну підготовку, і саме це їх право становить основу для розвитку дитини, її талантів, розумових та фізичних здібностей у повному обсязі.
Водночас система Internet та інтерактивний доступ до неї через персональні комп’ютери відкрили принципово новий та небезпечний аспект зловживання правами дитини. Десятий Конгрес ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (квітень 2000 р., Відень) наголосив, що поширення дитячої порнографії є однією з форм комп’ютерної злочинності, для боротьби з якою необхідні нові форми міжнародного співробітництва у здійсненні розслідування, судового переслідування та покарання осіб, які вчиняють злочини такого роду [4]. Широке впровадження нових технологічних досягнень у повсякденне життя людей свідчить про те, що існуючі в законодавстві багатьох країн визначення порнографії, викликають спори, і часто вони пов’язуються з дотриманням такого конституційного права особи, як право на свободу переконань та їх вираження, основних прав дитини та моральних цінностей. Раніше доступ до порнографічних матеріалів у вигляді ілюстрованих журналів та відеофільмів набагато легше піддавався контролю, ніж зараз, коли в системі Інтернет існує велика кількість джерел. Тому полягає головне завдання сьогодні в узгодженні конституційних прав громадян з основними правами дитини. Необхідно, щоб боротьба з порнографією не зачіпала свободи слова та художньої творчості. Наприклад, в судах США аргументи, що стосуються свободи слова, є більш переконливими, ніж аргументи, що випливають з правових підходів, згідно з якими порнографія розглядається як насильство по відношенню жінок [5]. У всьому світі проблема боротися з порнографією є домінуючою в програмах жіночого руху. Більшість феміністок вважають, що вона покладена в основу патріархату; крім того, висловлена теорія, згідно з якою порнографія слугує основою для влади чоловіків та залежного становища жінок. Порнографія еротизує панування чоловіків [6] та розділяє повноваження. Іншими словами, вона сексуалізує владу, сприяє статевому насильству, а підвладність жінки представляється як природне явище. Порнографія узаконює верховенство чоловіків у сексуальній сфері, змішуючи еротизацію панування та підвладності з соціальним характером взаємин чоловіків та жінок. Отже, порнографія є своєрідною формою насильства стосовно жінок, створюючи романтичний ореол навколо розтління жінок та дітей, закріплюючи їх підвладність чоловікові. Людство йшло шляхом законодавчої заборони порнографії, справедливо вважаючи, що вона розбещує людину, принижує її гідність.
Матеріал чи предмет вважається порнографічним, якщо він спрямований на збудження похоті та у цинічній формі зображує статеву поведінку людини і не представляє суттєвої літературної, художньої чи наукової цінності. Для міжнародного співтовариства проблема полягає також у тому, що держави мають знайти спільну мову і юридично визначити поняття порнографії з урахуванням тих уявлень, що є непристойним або пристойним в культурах різних народів.
Саме моральна вимога суспільства стосовно заборони порнографії спричинила необхідність розробки ряду міжнародних угод, першою з яких стала Міжнародна угода про боротьбу з поширенням порнографічних видань, прийнята 15 державами ще у 1910 р. у Парижі. Її учасницею стала і Росія. Вперше держави взяли на себе зобов’язання обмінюватися інформацією стосовно розшуку осіб, що виготовляють та розповсюджують порнографічні матеріали, а також ознайомлювати одна одну із законодавством та судовими процесами у цій сфері. Дана Угода, однак, не містила переліку злочинів, пов’язаних зі злочинною діяльністю осіб у галузі порнографії.
Завантажити реферат