Світовий досвід антимонопольного законодавства

§2. Антитрестівське законодавство США

Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана, був прийнятий у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни, які відбулись в економіці США.

Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язали між собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, “Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882 р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни[3]. Компанія “Амерікан Тобакос”, заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів.

Два основні розділи Закону Шермана носять такий же невизначений характер, як і багато частин Конституції США[4].

Розділ 1 стверджує, що будь-який контракт, об’єднання…, таємна домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважається протизаконним. Дію цього закону можна проілюструвати схемою[5]:

Розділ 2 ствер­джує, що монопо­лізація, спроба моно­полізації а також об’єднання або та­єм­на згода з метою монополізації будь-якої частини торгів­лі або комерції відно­сяться до незаконних дій.[6]

Конгрес надавав можливість судам вирішувати, якого роду дії вважати тими, що обмежують торгівлю, і що розуміти під “монополізацією ринку”. Інтерпретація суддями Закону Шермана, так як і конституції США протягом часу мінялась.

Суди, зазвичай, не розглядали угоди, про встановлення і підтримання фіксованих цін як такі, що обмежують торгівлю до 1897 року, а злиття між конкурентами з метою утворення монополій не вважалось до 1904 року монополією. Пізніше суди постановили вважати фактично у всіх випадках незаконними угоди про підтримку фіксованих цін, тоді як монополізацією оголошувалося створення або захист монополій за допомогою “неприйнятних дій”. Монополія як така не є незаконною в США; термін монополізація відноситься до характеру дій, а не типу ринкової структури. Якщо ви є винахідником нового запатентованого продукту, і при цьому ваша фірма виявляється єдиною на даному ринку, то ви не порушили ніякого закону.

У період між 1897 – 1904 р.р., коли картелі вважалися незаконними, а злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону, економіка США зазнала значних змін внаслідок цього роду об’єднань. Наприклад, в 1901 р. в результаті серії об’єднань утворилась “Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн”, яка контролювала біля 60% всіх потужностей по виробництву сталі в США. За однією з оцінок ця хвиля об’єднань, що охопила більше 10 великих галузей, що були перед тим конкурентними або принаймі олігополіями, практично перетворила їх на монополії. Два інших основних закони були прийняті в 1914 р. на тій же сесії конгресу, що подарувала США подоходні податки і Федеральну резервну систему.

Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентних дій, а на основі Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральна торгова комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству Юстиції вводити в життя антитрестівські закони (див. нижче). Закон Клейтона містив три основні розділи.

Розділ 2, посилений в 1936 р. Законом Робінсона – Петмана, визначає цінову дискримінацію наступним чином:

буде вважатися незаконною дискримінація різних категорій покупців шляхом продажу за різною ціною аналогічних по сорту і якості товарів… у тих випадках, коли це може спричинити послаблення конкуренції, або створення монополій у будь-якій галузі торгівлі, або притискання і знищення конкуренції, як і створення перешкод для неї.

Дію Закону Робінсона – Петмена можна проілюструвати такою схемою[7]:

Закон Робінсона – Петмена був прийнятий, зокрема, під тиском зі сторони власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, що виникаючі ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинити тиск на поставників з метою надання їм “несправедливих” знижок у цінах продуктів, які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у Конгресу і отримали його.

Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконними акти продажу (або здачі в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншого продавця у тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття закону була застосована зокрема, щоб відгородити користувачів від вимог копіювальних фірм купувати папір виключно у них (зв’язуючий контракт) і щоб пересікти вимоги компанії, що виробляє бензин і деякі запчастини до автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин, що виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір)[8].

Дію розділу 3 Закону Клейтона можна проілюструвати такою схемою[9]:

Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю “у будь-якій області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, коли це може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополій”[10].

Можна виділити наступні типи злиття компаній[11]: