Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидш за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.[1]
II. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн
§1. Необхідність існування антимонопольного законодавства
На малюнку 6 показані витрати суспільства, пов’язані з монопольним обмеженням випуску. Довгострокові витрати, як середні, так і граничні постійні і дорівнюють LMC для довільних обсягів випуску, що виробляється фірмами і галуззю в цілому. Таким чином в галузі є постійна віддача від масштабу. В умовах досконалої конкуренції стан рівноваги в галуззі досягнувся би в точці В, у якій крива пропозиції LMC перетинається з кривою попиту D. Але в умовах монополії випуск обмежений рівнем, при якому MR=LMC. Звідси: обсяг монопольного випуску становить Qm, а монопольна ціна дорівнює Рм, що є вище її конкурентного значення Рс. Обмеження випуску означає, що цінність додаткової одиниці якогось блага для споживача перевищує величину суспільних витрат її виробництва. Величина суспільних витрат, пов’язана з обмеженням випуску, вимірюється площею трикутника АВС і є сумою різниць між цінністю і граничними витратами виробництва кожної одиниці продукції, яка була би виготовлена в умовах конкуренції, а не в умовах монополії. Малюнок 6 зображає ситуацію, при якій конкуренція одночасно і можлива і бажана, оскільки тут має місце постійна віддача від масштабу. Так як деякі фірми в галузі мають ті ж горизонтальні криві довгострокових витрат (LAC), що й великі фірми, вони не піддаються ризику бути викинутими з ринку своїми великими суперниками, витрати багаточисельних мілких виробництв не будуть перевищувати витрат монополії. При наявності багатьох мілких продавців, кожен з яких приймає ціну як незмінну, ціна під впливом конкуренції буде зменшуватись до значення Рс. Жодна з форм державного регулювання не може дати кращого результату.
Антитрестівська політика ідеально являє собою спроби захистити і посилити конкуренцію шляхом створення перешкод для виникнення, використання чи захисту монопольної влади.
Антитрестівська політика ідеально підходить для ринків типу зображеного на малюнку 6, де конкуренція забезпечувала б нормальний розподіл ресурсів.
Але, чи являє собою монопольна влада реальну проблему? Наскільки великі ті витрати, які несе суспільство від монопольної влади? Сума оцінок по всіх ринках звичайно дає величину витрат, зв’язаних з існуванням монополій, в розмірі, що є меншим від 1% ВНП. По-перше, чому такого типу оцінки настільки низькі? І по-друге, чи означають ці оцінки, що монополія не являє собою серйозної проблеми, і що немає потреби витрачати кошти на дотримання антитрестівських законів і економічного регулювання?
На перше питання відповісти легко. Відносно низькі оцінки величини втрат від монополій відображають той факт, що лише небагато фірм приводять у звітах про свою діяльність високі норми віддачі. Оскільки у звітах фірм дані про граничні витрати є відсутніми, оцінки соціальних втрат від монополій звичайно засновуються на припущенні про те, що довгострокові граничні витрати є постійними і співпадають з середніми витратами, а середні витрати розраховуються на основі даних бухгалтерської звітності. За даного припущення оцінки витрат від монополій будуть розраховуватися тільки по тих фірмах, у яких ціна продукції перевищує величину середніх витрат (включаючи можливість отримання нормальних прибутків).
Друге питання – про те, чи означають низькі оцінки цих витрат, що проблема монополій надто незначна, щоб турбуватись про неї. Стверджувальна відповідь є невірною з двох причин. Перша заключається в тому, що витрати від монополій можуть бути низькими в силу існування антитрестівських законів і економічного регулювання, що перешкоджає отриманню і використанню фірмами монопольної влади. Друга причина є в тому, що витрати пов’язані з існуванням монополій не знаходять свого відображення у розбіжностях звітних значень норм віддачі, а ці витрати можуть мати суттєве значення.
По-перше, монополія може не прагнути мінімізувати свої витрати так, як це роблять конкурентні фірми.
По-друге, фірми можуть нераціонально витрачати ресурси (з точки зору суспільства, а не монополій) у спробі досягнення або захисту уже досягнутого монопольного положення. Вони можуть нести витрати, пов’язані з ведення судових справ, що пов’язані із захистом патентів або захистом від конкурентів.
По-третє, дехто стверджує, що монополія створює додаткову концентрацію політичної влади.
І нарешті, використання монопольної влади може приводити до несправедливого перерозподілу прибутку.
Природна монополія і регулювання
Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм. В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах. Але тоді постає питання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненими в тому, що споживачі отримають вигоди пов’язані з наявністю економії від масштабу.
На малюнку 7 зображена природна монополія із спадною кривою довгострокових середніх витрат LAC. Якщо б у галузі діяла монополія, випуск був би встановлений на рівні Qm, а ціна на рівні Рм. Монополія отримувала би прибуток у розмірі PmEBC. Оптимальна з точки зору суспільства діяльність галузі описується точкою Е’, в якій довготермінові граничні витрати співпадають з ціною, а звідси і з цінністю додаткової одиниці продукції для споживача. Обсяги випуску нижчі Q’ неефективні в силу того, що споживачі були би готові заплатити більші величини граничних витрат за більший обсяг виробництва продукції (крива LMC розміщена нижче кривої попиту).Таким чином, випуск продукції в обсягу Q’ є оптимальним з точки зору суспільства в цілому.
Проте цього рівня випуску не можна досягнути за умови конкуренції, оскільки при наявності багатьох фірм нам не вдалося би скористатися перевагами існуючої в суспільстві економії від масштабу. Ціни і випуск продукції встановилися би конкурентним шляхом, але в цьому випадку обсяг виробництва кожної фірми був би на більш низькому рівні, а, отже, з більш високими середніми витратами, ніж ті, що могли бути досягнуті в ситуації з єдиним монопольним виробником. У даному випадку ми потребуємо монопольне виробництво для мінімізації витрат за рахунок використання економії від масштабу. Таким чином антитрестівська діяльність, що перешкоджала би утворенню природної монополії обмежувала б рівень випуску. Але й нерегульована монополія обмежувала би випуск продукції на рівні Qm і тим самим обумовила би витрати суспільства у розмірі затемненої області на малюнку 7. Отже інтереси ефективності вимагають заміни ринкових сил; монопольного виробника необхідно змусити виробляти Qm (і назначити ціну Рм) або шляхом регулювання його діяльності, або введенням державної власності.[2]
Завантажити реферат