Реформи Ликурга

ВСТУП.

ЛИКУРГ (LYKURGOS),

Легендарний спартанський законодавець (9 – 8 вік до нашої ери) (Давня Греція.). Свідчення про життя Ликурга різноманітні та противорічиві. Гречеські автори 5- 4 віку до нашої ери приписують Ликургу створення інститутів спартанського суспілного та державного устрою, дійсне створення яких було результатом довгого історичного процессу переходу від первіснообщинного строю до классового суспільства. Ликургу приписують розділення Лаконських земель з прикріпленими ілотами на рівні ділянки для спартітатів і більш мілкими для периеків, створення ради старійшин (герусії), народного зібрання (апелли), введення товариств, трапез, суворих методів виховання дітей і так далі. Під лозунгом відтворення строю Ликурга проводились в 3 віці до нашої ери реформи царів Агіса IV та КлеоменаIII . В Спарті існував особий культ Ликурга.

УТВОРЕННЯ СПАРТАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Місто Спарта було засноване в Х ст. до н. е. на лівому березі р. Еврот. Сусіди називали його Лакедемон. В архаїчну епоху, до початку VII ст. до н. е., спартанська община перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як й інші дорійські племенні утворення. В кожній із трьох її філ були свій базилей, народні збори, рада старійшин.

Держава Спарта займала територію, що знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, але поступово спартанці захопили всю Ла-коніку. Корінне населення, ахейці, опинилися під владою спартан­ців. Верхівка місцевих жителів злилася з родовою знаттю спар­танців, увійшла до общини переможців. Завоювання Лаконії су­проводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.

Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Поділ жителів за родами, філами поступово за­мінявся на територіальний. Утворилося п'ять областей. Спартан­ські села із центрів родових общин перетворювалися на дрібні адміністративні центри. Розбагатіла знать із спартанців і ахейців, здобуваючи все нове майно у вигляді землі, худоби, грошей, пере­творювалась у панівний стан. Розвиток товарно-грошових відно­син створив грунт для закабалення й експлуатації общинників. Процес класоутворення і формування держави тут протікав так само, як і в Афінах до реформ Солона. Однак ситуація ускладню­валась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н. е. нестача родю­чих земель стала відчуватися особливо помітно.

Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. В результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з бага-точисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав); 10 тис. спар-титів (чоловіків-воїнів).

Розбагатіла спартанська знать стала ігнорувати колишні зви­чаї й традиції, її самоправність набула широких масштабів. Де­мос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, легендарний Лікург охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами».

Спартанці в Мессенії уярмили населення, більшість якого на­лежало до дорійців. Переможці й переможені говорили одною мо­вою, мали одну релігію. Перебуваючи в меншості, в оточенні ба-гаточисельного населення, яке ненавиділо поневолювачів, спартан­ці жили в постійному страху, майже ніколи не знімали військові обладунки, не розлучалися зі зброєю. Наслідками військових успі­хів здебільшого користувалася знать. У VII ст. до н. е., аби від­вернути невдоволення простих спартанців, вона пішла на прове­дення в державі серії радикальних перетворень. Правителі Спар­ти кілька разів зверталися за допомогою і порадою до Лікурга, який обіймав посаду царевого опікуна. Він був особисто знайо­мий з Гомером, мав славу неперевершеного державного діяча й організатора.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

Формально вищим органом державної влади вважалися народ­ні збори (апелла), які приймали закони й обирали посадових осіб. Однак після реформ Лікурга вони перестали самостійно розроб­ляти закони і навіть втратили право законодавчої ініціативи. Ви­ступати на зборах могли лише вищі посадові особи — царі, ефори, геронти. Рядовим громадянам це заборонялося. Апелла могла прийняти або відхилити пропонований їй законопроект. Резуль­тати голосування визначали призначені «обліковці» на слух. Цей спосіб підрахунку голосів ще античні автори вважали, примітив­ним. Якщо збори приймали неправильне рішення з точки зору ца­рів і геронтів, їх дозволялося розпустити, а рішення відмінити. Прийняті зборами закони не дозволялося обнародувати.

Таким чином, народні збори у Спарті протягом декількох сто­літь відігравали пасивну роль. Однак включення Спарти в бороть­бу за першість серед грецьких держав мало своїм наслідком ожив­лення апелли. Наприкінці IV ст. до н. е. всі важливі рішення ста­ли прийматися лише народними зборами.

Важливе місце в системі державних закладів посідала рада старійшин (герусія). Цей релікт родового суспільства в інших по­лісах був скасований за непотрібністю ще в стародавні часи. До складу герусії довічно обиралися народними зборами громадяни не молодше 60-ти років з числа глав знатних сімей. До герусії входили два царі і 28 геронтів. Вони попередньо обговорювали проекти законів і рішень. Герусія була головним судом за дер­жавними справами і тяжкими кримінальними злочинами. За її вимогою і наполяганням могли бути скинуті царі. Геронти нікому не підкорялися і ні перед ким не звітувалися.

Найбільша влада зосереджувалася в руках ефорів. Вони скла­дали колегію із 5 чоловік, яка щороку обиралася народними збо­рами за рекомендацією герусії. Ефором міг стати будь-який спар­танець. Ім'ям першого ефора називався рік. Колегія ефорів фактично володіла вищою владою в країні, аж до права суду над царями і членами ради старійшин, відала всіма питаннями внут­рішньої і зовнішньої політики, скарбницею. Практично вони були не підзвітні навіть геронтам. Ефори стежили 'за вихованням під­ростаючого покоління в агелах, спостерігали за поведінкою, мо­ральністю спартанців у побуті, під час сиссітій, в гімнасіях, були присутніми на військових заняттях. Вони мали своїх інформато­рів. їм підпорядковувалися гармости, в їхньому розпорядженні пе­ребували озброєні піші й кіннотні загони, а також особливий кор­пус із трьохсот вершників. Державні чиновники називалися ага-турами.

Арістотель відзначав, що через бідність ефори піддавалися підкупу. Вони підтримували інтриги і розлади між царями, у ви­падку відсутності в царя чоловічого потомства самі підшукували йому нову дружину. Один раз на вісім років ефори робили астро­логічні розрахунки і якщо розміщення зірок здавалося їм неспри­ятливим, це було приводом для них добиватися усунення неба­жаних їм царів.

Ефори головували на засіданнях ради старійшин, особливо у тих випадках, коли герусія виконувала роль верховного суду. Во­ни могли притягнути до суду геронтів, царів, накласти на них штраф, до їхніх повноважень входив розгляд скарг і позовів з майнових спорів громадян. Ефори захопили владу в Спарті не відразу, спочатку як контрольний орган вони повинні були спо­стерігати за діями царів, обмежувати їхній вплив на державні справи і лише з часом відтіснили на другий план царів і раду ста­рійшин.