У процесі здійснення функції нагляду за охороною праці і дотриманням трудового законодавства ці органи вступають у правові відносини з організаціями, підприємцями, посадовими особами з числа адміністрації. Природно, що складаються ці відносини не самі по собі, а в зв'язку з необхідністю охорони праці і захисту прав працівників. Зазначені охоронні відносини тому відносяться до категорії супутніх. Однак ці відносини нерідко виникають ще до того, як підприємство вступить у лад (наприклад, попереджувальний нагляд за охороною праці на стадії розробки і твердження проекту, нагляд на стадії спорудження чи реконструкції організації). У цих випадках, природно, наглядові відносини складаються до виникнення трудових відносин і носять характер попередніх.
Відносини по розгляду трудових суперечок.
Вони складаються в зв'язку з дозволом в органах по розгляду трудових суперечок неурегульованих розбіжностей, що стосується застосування чи встановлення умов праці працівників. Учасниками цих відносин виступають суб'єкти, що сперечаються, (працівник – роботодавець; трудовий колектив - роботодавець), з одного боку, і орган по розгляду трудової суперечки – з іншої.
На відміну від інших суспільних відносин, що складають предмет трудового права, ці відносини носять процесуальний характер, тому що вони стосуються не матеріальної сторони суперечки, а процедури його дозволу. Відповідно до діючого трудовому законодавству індивідуальні трудові суперечки (працівник - роботодавець) розглядаються в комісіях із трудових спор (КТС), що обираються трудовими колективами організацій, а також у судах. Колективні трудові суперечки (конфлікти) дозволяються примирливими комісіями, посередниками і трудовим арбітражем.
Так, предмет трудового права України складають у даний час дві групи суспільних відносин: 1) трудові відносини – головний елемент (ядро) предмета; 2) інші суспільні відносини, існування яких обумовлене нерозривним зв'язком із трудовими відносинами.
Метод трудового права
Якщо предмет трудового права відповідає на запитання, що чи, інакше, який коло суспільних відносин регулює зазначена галузь права, то метод трудового права відповідає на запитання, як, якими способами, коштами здійснюється це регулювання. У загальній теорії права метод регулювання суспільних відносин характеризується наступними рисами:
1. порядком виникнення, зміни і припинення правовідносин;
2. загальним юридичним положенням учасників правовідносин;
3. характером установлення прав і обов'язків;
4. коштами, що забезпечують виконання обов'язків ( санкцій ).
Під методом варто розуміти спосіб за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, установлюються права й обов'язки, характер взаємин суб'єктів, правові способи впливу у випадку порушення зазначених прав і обов'язків.
Методу трудового права присущ договірний характер праці, установлення його умов.
Заслуговує на увагу питання про специфіку співвідношення в трудовому праві імперативного і диспозитивного методів. Проблема укладається у визначенні співвідношення імперативних і диспозитивних норм – у яких випадках застосовувати формулу «повинний», «зобов'язаний», а, у яких – «може».
У науці трудового права прийнято вважати, що при висновку трудового договору сторони юридично рівні. Однак з переходом до ринкової економіки, особливо в умовах економічної кризи, варто визнати, що роботодавець і найманий робітник не рівні, роботодавець сильніше, особливо якщо це платоспроможний роботодавець.
У ринкових умовах буде розширюватися зона диспозитивного методу, і, як наслідок, і зростання ролі локального нормотворчості.
Методу трудового права властива своя специфіка захисту трудових прав і забезпечення виконання обов'язків. В даний час працівник вправі оскаржити в суд будь-яке порушення норм трудового законодавства.
Особливості методу трудового права є: сполучення централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці; сполучення договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання; участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи, профспілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи; воля вибору сторін при висновку трудового договору з підпорядкуванням їхній у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов'язків.
Сполучення централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці.
Ця ознака відображає суть державно-правового керування суспільною працею, тому що саме за допомогою такого сполучення досягається єдність і диференціація умов праці в залежності від галузевих і регіональних особливостей виробництва, краще враховуються загальні і специфічні умови праці в конкретних організаціях.
За допомогою централізованого регулювання в даний час установлюється звичайно мінімум гарантій трудових прав працівників: визначається екстенсивна міра праці – тривалість робочого часу; вводиться тарифна система для бюджетників; приймаються найважливіші нормативні акти з питань дисципліни й охорони праці працівників. У цьому регулюванні беруть участь центральні (включаючи і галузеві) органи госвласті і госправління, а також вищі органи профспілкової системи – на рівні країни, галузі. Прийняті в результаті централізованого регулювання нормативні акти можуть носити як директивний (обов'язковий), так і рекомендаційний характер.
За допомогою локального правового регулювання встановлюються: режим робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях; пільги і переваги працівникам з фондів підприємства (понад мінімальні гарантії, установлених централізованими нормативними актами); графіки відпусток; умови колективного договору й ін. Учасниками локального регулювання виступають, з одного боку, роботодавець (організація, підприємець), а з іншого боку – трудовий колектив (профком, рада трудового колективу). Прийнятий у результаті локального регулювання нормативний акт поширює своя дія в межах даної організації.
Сполучення договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання.
Названа ознака методу трудового права України найбільше наочно виявляється у впливі на головний предмет цієї галузі – трудові відносини. Відповідно до чинного законодавства договір тут виступає основним юридичної (правовстановлюючим) фактом. Через його посередництво встановлюються, змінюються і припиняються трудові правовідносини, тобто реалізується конституційне право громадян на працю. Договірна форма регулювання характерна в ряді випадків і для інших суспільних відносин, що входять у предмет ставкового права. Так, наприклад, організаційно-управлінські відносини в сфері праці одержують юридичне оформлення в колективних договорах і угодах, договорах орендного підряду, в угодах по охороні праці й інших спільних форм локального нормотворчості, у яких беруть участь роботодавець і трудовий колектив (або від його імені - профком).
Завантажити реферат