Особисті права громадянина

Попри це, термінологія Цивільного кодексу має бути пристосованою до термінології Конституції.

У загальному контексті прав особи щодо свого здоров'я чільне місце посідає право на на­дання медичної допомоги. Проект пропонує докладну регламентацію змісту цього права. Го­ловна ідея відповідної норми Проекту полягає в тому, що боротьба за життя людини має тривати до кінця. Водночас, оскільки йдеться про право особи, надання їй медичної допомо­ги має залежати від її волі, якщо, звичайно, свою усвідомлену волю вона може висловити.

Забороняючи активну евтаназію, Проект допускає пасивну евтаназію: ненадання медич­ної допомоги, якщо повнолітня особа цього бажає, а також припинення надання медичної допомоги, якщо вона вимагає цього. Про пасивну евтаназію йдеться й у положенні Проекту, за яким лікувальний заклад на підставі висновку лікарської експертизи, за погодженням з членами сім'ї, може відключити непритомного хворого від систем життєзабезпечення, якщо врятування його життя чи відновлення здоров'я є неможливим.

Надання медичної допомоги дитині, яка не досягла 14 років, може здійснюватися поза її волею чи волею батьків або опікуна.

Кожна повнолітня особа має право бути поінформованою про стан свого здоров'я.

Значний резонанс матиме норма, яка передбачає право родичів особи, яка померла, бу­ти присутніми самим або уповноважити інших осіб на присутність при дослідженні причин її смерті. Це особливо актуально, якщо смерть настала раптово в лікувальному закладі, за на­явності підозри у наданні некваліфікованої чи ненаданні медичної допомоги, або у місцях позбавлення волі чи у військових частинах, оскільки службові особи у таких випадках часто намагаються приховати справжні причини того, що сталося, аби уникнути відповідальності.

Прийняття лікарської клятви щодо зберігання лікарської таємниці для деяких медиків виявилося недостатнім аргументом для того, щоб чинити саме так. Діагноз, особливо якщо йдеться про тяжку хворобу, часто стає відомим оточенню саме “завдяки” медичним працівникам. Проект передбачає право особи на таємницю про стан здоров'я, факт звернен­ня за медичною допомогою, таємницю діагнозу, а також відомостей, одержаних при медич­ному обстеженні.

Досі медичні установи у разі хвороби видають для подання за місцем роботи листок не­працездатності, в якому записано остаточний діагноз. Неважко уявити, наприклад, стан жінки, що має гінекологічне захворювання або зробила аборт, коли після її повернення з лікарні відомості про діагноз перекочовують з канцелярії до бухгалтерії і зрештою стають на­дбанням усіх.

Проект кодексу забороняє подання такої інформації, адже для службової особи має зна­чення лише підтвердження поважності причини відсутності на роботі. Додаткова інформація щодо діагнозу їй непотрібна, а особі, яка має проблеми зі здоров'ям, лише додає зайвого болю.

Кожному з нас випадало стикатися з труднощами, які виникали при бажанні відвідати хворого в лікарні. Кожному відомо й те, скільки непотрібних, необгрунтованих заборон виникало при цьому.

Проект надає кожній особі, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному за­кладі, право на допуск до неї членів сім'ї, опікуна, піклувальника, інших медичних працівників, а також адвоката. Це надзвичайно важливо з огляду на психологічний стан особи, яка опинилась у лікарні, особливо якщо йдеться про дитину.

Допуск сторонніх осіб, оскільки одномісні палати ще довго залишатимуться для пе­ресічного громадянина мрією, може бути лімітований.

Справою першорядної ваги є для багатьох передбачена Проектом норма про віль­ний доступ до хворого священнослужителів та здійснення релігійного обряду за місцем лікування.

Важливе значення для здійснення особою свого головного природного права – права на життя – має право на безпечне довкілля.

Довкілля – це не лише природа, а й усе те, що оточує особу на роботі, вдома та поза ним; усе те, що має створювати для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй гідне людини життя.

Порушення цього права ми, на жаль, спостерігаємо дуже часто: тротуари з вибоїнами, за які можна зачепитися і впасти, антисанітарія у дворах будинків, радіоактивне випроміню­вання від будматеріалів, які було виготовлено із забрудненого піску, недостатня звукоізо­ляція стін жилих будинків і багато, багато іншого.

За статтею 29 Конституції людина має право на свободу. Джерелом цієї норми є положен­ня Загальної декларації прав людини, що було перенесено у статтю 21 Конституції: “усі лю­ди є вільними”.

Свобода визначається як здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети. Про свободу можна говорити як тоді, коли людина обирає собі мету і засоби її досягнення, так і тоді, коли вона погоджується, змирюється з ситуацією, що склалася.

Це право є всеосяжним і стосується всіх сфер життя людини, а не лише сфери її при­ватного життя.

Цивілістичний аспект свободи пов'язується з дієздатністю фізичної особи. Цілком позбавленою свободи є недієздатна особа, яку визнано такою судом. Рівень свободи дітей за­лежить від їх віку. Носієм цілковитої свободи є особа, яка досягла повноліття (18 років) або яка була емансипована у зв'язку зі шлюбом. Проект Кодексу передбачає емансипацію осіб, яким виповнилося 16 років, а також тих, хто у цьому віці за­реєстрований як підприємець.

Володіти свободою у приватних відносинах означає за своєю волею, без будь-якого про­типравного тиску укладати правочини, користуватися своїми правами, вступати у шлюб, визнавати своє батьківство тощо. Існує комплекс цивільно-правових механізмів, які забезпе­чують цю свободу.

Кожна свобода має свою межу, яка не дає їй змоги перетворитися на свавілля. Закріпле­на у законі межа свободи, яка є рівною для усіх, може бути звужена для певних осіб, що є, за загальним правилом, наслідком вчинення ними протиправної поведінки.

За Конституцією право на свободу поєднано з правом на особисту недоторканність. Не­доторканність трактується як гарантія від посягань з боку будь-кого [16]. Звідси можна зроби­ти висновок, що головний аспект права особи на недоторканність полягає в абсолютному обов'язку кожного не завдавати іншому фізичного болю, не обмежувати його свободи.

Проект Цивільного кодексу містить загальну заборону щодо будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на особу.

Слід гадати, що суспільством буде схвально сприйнято норму, яка прямо забороняє фізичне покарання дітей батьками, опікунами, піклувальниками, вихователями дитячих установ. Даремно, звичайно, сподіватися, що життєві настанови таких батьків, які вважають фізичне покарання дітей своїм природним правом, одразу зміниться. Проте сам факт існування прямої законодавчої заборони хай і поволі, але працюватиме як засіб протидії цій недостойній цивілізованої людини “традиції”.

Окремого регламентування потребує проблема тілесної недоторканності особи, яка по­мерла.

Особа може за життя, наперед дозволити або заборонити вилучення після смерті з її тіла тканин та органів. Якщо особа не висловила своєї волі щодо можливості такого вилучення, воно може бути здійснене після її смерті лише відповідно до закону.