Ці питання передбачені також у Проекті Цивільного кодексу [10]. Стаття 70 Проекту проголошує, що юридична особа має права на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі. Вони визначаються і захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.
Питання захисту ділової репутації регулюються більш детально нормами Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (Закон вводиться в дію Постановою ВР від 07.06.96 р. N 237/96–ВР з 1 січня 1997 року) [9], а саме глави 2 “Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця)”.
Використання без дозволу чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів іншого підприємця, що має пріоритет на їх використання, є неправомірним якщо це може призвести до змішування з його діяльністю. Але допускається використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи, якщо до нього додається відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.
Неправомірним є також введення у господарській обіг товару іншого виробника зі зміненим чи знятим без дозволу його позначенням.
Також у цьому Законі визначено таке поняття як копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії). Це питання дуже часто буває причиною спорів, тому що на практиці дуже важко визначити ступінь подібності виробів. Тим більш, копіювання не визнається неправомірним, якщо воно обумовлено їх функціональним застосуванням.
Суперечки також можуть виникати через так звану порівняльну рекламу, тобто таку, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого підприємця, бо в Законі сказано, що не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості є достовірними та корисними для споживачів.
Саме питання відповідальності і відшкодування збитків найбільш конкретно визначає розглянуті в цьому розділі права як об’єкти цивільних правовідносин. Так, відповідно до статті 20 зазначеного вище Закону вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством. Крім того, збитки, заподіяні внаслідок вчинення таких дій, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб відповідно до цивільного законодавства України. 2.2 Особисті немайнові права юридичних осіб
Зазначений в попередньому розділі Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” регулює також правовідносини, пов'язані із службовою і комерційною таємницею, які є, на мою думку, предметом особистих немайнових прав юридичних осіб, не пов’язаних з майновими, хоча на даний час це питання залишається спірним.
Неправомірне збирання комерційної таємниці в Законі визначено як добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Розголошенням комерційної таємниці визнається ситуація, коли особа, якій стала відома (була довірена) при виконанні службових обов'язків комерційна таємниця, ознайомила з цими відомостями іншу особу без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту. Спонукання до такої дії, як і до будь-якого протиправного діяння, також є неправомірним, якщо це, знову ж таки, завдало шкоди суб'єкту господарювання. І, звичайно, використання під час здійснення підприємницької діяльності (впровадження у виробництво) неправомірно здобутої комерційної таємниці є правопорушенням.
Вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання штрафів, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством, а збитки, заподіяні внаслідок вчинення таких дій, підлягають відшкодуванню відповідно до цивільного законодавства України.
Проектом Цивільного кодексу [3] службова та комерційна таємниця також визнається об'єктом цивільних прав. Передусім, її варто трактувати як нерозкриту інформацію, оскільки різниці між службовою і комерційною таємницею немає. Така нерозкрита інформація підлягає захисту від незаконного використання, якщо вона має реальну чи потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам. До такої інформації немає вільного доступу на законних підставах, а її власник вживає заходів до збереження її конфіденційності. Така інформація є об'єктом цивільного обороту. Відомості, які не охоплюються поняттям “нерозкрита інформація”, визначаються законом та іншими правовими актами.
Нерозкрита інформація захищається у способи, передбачені Проектом. Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка є нерозкритою, повинні відшкодувати завдані збитки. Такий самий обов'язок покладається на працівників, які розголосили конфіденційну інформацію всупереч трудовому договору, в тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.
Відомості, які містяться у статутах юридичних осіб, не можуть складати конфіденційну (нерозкриту) інформацію
Не мають права розголошувати конфіденційну (нерозкриту) інформацію і працівники державних органів управління, яким зазначена інформація стала відома в силу виконання своїх службових функцій (контролю, збору податків, системи одержання і обробки інформації тощо). В разі порушення цього правила державні органи і посадові особи зобов'язані відшкодовувати заподіяні розголошенням збитки. [12]
2.3 Особисті немайнові права фізичних осіб
Основи цивільного законодавства започаткували правове регулювання особистих немайнових відносин, що не пов'язані з майновими.
Відповідно до ст. І Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.) предметом правового регулювання визначалися майнові відносини, а також особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими (відносини авторські). І лише у випадках, передбачених законом, предметом правового регулювання виступали “інші особисті немайнові відносини”. До цих “інших” належали особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими.
Цивільний кодекс передбачав два випадки регулювання цих відносин: стаття 7 встановлювала захист честі та гідності, а стаття 511 охороняла інтереси громадянина, якого було зображено у творі образотворчого мистецтва. Це означало, що особисті немайнові відносини, як і раніше, залишалися “пасинком” цивільного законодавства. [15]
Поява цих статей викликала дискусію про взаємозв'язок особистих немайнових відносин та цивільного права. Було висловлено думку, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, які виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Інші особисті немайнові відносини закон може лише охороняти. При цьому суть правової охорони зводилася до застосування правових санкцій.
Завантажити реферат