Перерахованими правомочностями не вичерпується зміст суб'єктивних прав власника. В юридичній літературі називаються й інші його повноваження, наприклад, право на власну господарську діяльність. А.М.Оноре виявив в англосаксонському праві одинадцять елементів правомочностей власника (зокрема, право володіння; право користування; право управління; право на доход; право на відчуження; право на безпеку). За підрахунками вчених використання зазначених автором елементів в різних співвідношеннях здатне дати до півтори тисячі варіантів прав власника . Звичайно в законодавстві закріпити таку кількість прав власника практично неможливо, а відтак і недоцільно.
Враховуючи традиції законотворення в Україні, вважаємо, що в нині розроблюваному новому Цивільному кодексі України достатньо застосування випробуваної часом тріадної формули правомочностей власника, якою в принципі можуть бути охоплені будь-які конкретні прояви цих традицій-них правомочностей. Водночас необхідно визнати, що застосування законодавцем методу тріадних правомочностей власника не дає повного уявлення про реальний зміст суб'єктивного права власності. Тому в юридичній літературі з метою уникнення цього недоліку дослідники прагнули доповнювати «тріаду» вказівками про здійснення й правомочностей «своєю владою і в своєму інтересі» (А.В.Венедиктов), «на свій розсуд» та ін. Безумовно, такі доповнення до «тріади» вдало визначають абсолютний характер права власності, утверджу-ють повне панування власника над належною йому річчю, хоча й не завершують характеристику сутності суб'єктивного права власності.
Кожна з правомочностей має своє призначення. Так, володіння означає юридично забезпечену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу.
Користування — це закріплена юридично можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.
Розпорядження — це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його статуту призначення.
Окремі з перерахованих правомочностей можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна (наприклад, особам, які одержали майно за договором оренди). Однак на відміну від цих осіб власник має монопольне право здійснювати правомочності, яке засноване безпосередньо на законі і існує незалежно від волі та влади інших осіб. Як відомо, речі можуть використовуватися уповноваженими особами на підставі зобов'язальних прав. Однак такі суб'єктивні зобов'язальні права є похідними від влади власника, а відтак вони можуть бути відносно самостійними, але не абсолютними. В.Маслов відзначав, що право власності здійснюється без посередництва іншої особи, а в зобов'язальному праві між уповноваженою особою і річчю (предметом зобов'язання) перебуває ще одна зобов'язана особа'.
Як вже зазначалося вище, суспільству відомі п'ять історичних форм (типів) власності: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і соціалістична. Особливістю ж цих економічних форм власності є те, що кожній з них притаманна відповідна форма права власності. Право власності відсутнє було в первіснообщинний період, в якому розподіл матеріальних благ здійснювався за існуючими традиціями та певними моральними уявлення-ми. Виникнення права власності бере початок з становленням рабовласницького ладу, коли відбувалося зародження держави і права.
Звичайно перераховані форми власності істотно відмінні одна від одної. Водночас рабовласницьку, феодальну і капіталістичну форми власності об'єднує панування приватного привласнення засобів виробництва і продуктів праці. Кожний перехід від однієї форми власності до іншої супроводжувався також певними позитивними змінами в правовому регулюванні відносин власності. Багатовікове формування капіталістичного способу виробництва призвело водночас до утворення високоефективної системи права власності, в якій переважна частина суспільства стає реальними власниками, а поступальність виробництва забезпечена значними матеріальними стимулами до праці.
Капіталістичний спосіб виробництва та притаманна йому капіталістична приватна власність не є ідеальною системою існування суспільства. Необмежена капіталістична приватна форма привласнення здатна породжувати такі негативні на-слідки, як: зосередження основних багатств, створених працею всього народу, у невеликої групи людей; і катастрофічне обіднення переважної частини народу; поширення масового безробіття; поділ народу на антагоністичні класові групи за майновою ознакою; та інші. Такі негативні явища призводять до класового протистояння в суспільстві, страйків та інших форм соціального протесту.
Світовій практиці відомі два шляхи подолання цих негативних явищ капіталістичної системи — еволюційний і революційний. Перший шлях зводиться до оптимізації правового врегулювання капіталістичного виробництва та відносин власності, яке урівноважує інтереси усіх груп населення та усуває певною мірою антагоністичне протистояння між ними. Другий шлях супроводжується застосуванням радикальних методів усунення класових суперечностей (головним чином насильницьких методів) без врахування визначальних об'єктивних законів розвитку суспільства, наступного їх переростання в громадянську війну. Вибір цих двох шляхів залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів економічного та ідеологічного змісту, наприклад, від стану май-нового розшарування і гостроти суперечностей в суспільстві, від бажання і спроможності правлячої верхівки йти шляхом прогресивних перетворень в державі, від рівня розвитку демократичних інститутів і політизації громадян в суспільстві. Як свідчить сьогодення, багатьом країнам світу (США, Англія, Франція, Німеччина, Канада, Швеція та ін.) вдалося еволюційним шляхом пристосувати капіталістичні відносини до потреб різних верств населення, створити високо індустріальну економіку, здатну забезпечувати достатній рівень життя практично усім їх громадянам та усунути в них ворожо-агресивне ставлення до приватної власності на засоби виробництва.
Другий шлях обрала царсько-поміщицька Росія, в якій формування капіталістичних відносин призвело до особливо гострих суперечностей в суспільстві, До класового антагонізму між бідними і багатими, поглиблених неспроможністю влади провести в інтересах народу так необхідні народу ре-форми. Жовтнева соціалістична революція 1917 року започаткувала появу нової суспільно-економічної формації — соціалістичного ладу, становлення якої відбувалося в умовах жорстокої боротьби за владу, за розподіл власності під соціалістичними гаслами. Революція була спрямована на знищення основ приватної власності на засоби виробництва і розповсюдження на них режиму соціалістичної власності, в якій домінуючими стали колективно-державні форми привласнення (державна, колгоспно-кооперативна та власність профспілкових і громадських організацій). Основною індивідуальною формою привласнення матеріальних благ стала особиста власність громадян, яка проіснувала близько 70 років впродовж існування Союзу РСР.
Завантажити реферат