Протягом останніх десятиліть легалізація (“відмивання”) доходів, отриманих злочинним шляхом, набула у світі широкого розповсюдження. Ускладнилася і структура злочинних операцій за “відмивання” доходів. Організовані злочинні угруповання, використовуючи слабкість національних систем регулювання фінансової системи, здійснюють гнучкі та швидкі операції з переведення та переміщення активів через національні кордони, вміло використовують розбіжності в режимах регулювання підприємницької діяльності як в межах національних систем, так і між самими системами з головною метою — приховування джерел походження коштів, їх власників та механізмів контролю над ними.
Не існує єдиного поняття стосовно “відмивання грошей” ні в міжнародному законодавстві, ні в законодавстві окремих держав. Під ним розуміють легалізацію протиправно отриманих грошових коштів та майна, що здійснюється шляхом різних маніпуляцій з “брудним” капіталом, внаслідок чого останній набуває статусу законного (легального), маємо на увазі методи і процедури, що дозволяють отримані в результаті незаконної діяльності кошти переводити в інші активи для приховування їх правдивого походження, дійсних власників або інших аспектів, що могли б свідчити стосовно порушення законодавства [1]. Найчастіше різні способи “відмивання” грошей використовуються в таких випадках, як торгівля наркотиками і зброєю, шахрайство, терористична діяльність, вимагання, проституція, торгівля контрабандними та краденими товарами. Однак за своєю суттю “відмивання” грошей супроводжує будь-який злочин, мотивом якого є одержання доходу.
Вчені-юристи, визначаючи поняття “відмивання грошей”, вказують на відмінності (критерії) стосовно доходів, які “відмиваються”. Деякі автори дають поняття та основане на ньому визначення “відмивання доходів”, спираючись на визначення доходів, дане у Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом (1990), згідно з яким, під “доходами” розуміється будь-яка економічна вигода, набута злочинним шляхом. Вона може складатися з матеріальної власності чи власності, вираженої в правах, рухомого або нерухомого майна і правових документів або документів, які підтверджують право на таку власність чи частку в ній [2].
У міжнародному праві вперше поняття легалізації (“відмивання”) доходів від злочинної діяльності було визначено у Віденській конвенції ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” від 19 грудня 1988 р. Згідно зі ст.3 зазначеної Конвенції легалізацією (“відмиванням”) доходів від злочинної діяльності є: конверсія або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушень або внаслідок участі у такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховання або утаювання незаконного джерела власності або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у скоєнні такого правопорушення або правопорушень, з тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії; приховування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень чи внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях; придбання, володіння або використання власності, якщо в момент її отримання відомо, що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень, або внаслідок участі у такому правопорушенні або правопорушеннях; участь, причетність або вступ у злочинну змову з метою скоєння будь-якого правопорушення або правопорушень, спроби скоїти таке правопорушення або такі правопорушення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад при їх здійсненні. “Відмивання” грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків, Конвенція визнала за злочин.
У Страсбурзькій конвенції Ради Європи з відмивання, виявлення, вилучення та конфіскації доходів від злочинної діяльності, на відміну від Віденської конвенції, йдеться про “відмивання” грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, але й будь-яким злочинним шляхом. Конвенція встановила, що держави можуть притягувати до відповідальності за перераховані вище дії навіть тоді, коли основне правопорушення, в результаті якого були отримані матеріальні цінності, не входило до їх юрисдикції. Держави можуть передбачати, що за “відмивання” злочинних доходів особи, які вчинили основний злочин, до відповідальності не притягуються. На розгляд учасників Конвенції винесено також питання стосовно відповідальності особи, що вчинила будь-яке з перелічених діянь, коли вона не знала, але повинна була знати, що майно є доходом від злочину.
Організація Об’єднаних Націй у листопаді 1993 р. розробила Типовий закон про відмивання грошей, отриманих від наркотиків, який, грунтуючись на новому законодавстві різних країн, містить рекомендації щодо запобігання “відмивання” грошей, виявлення подібних дій та встановлення відповідних санкцій.
У Типовому законі, як і у Віденській конвенції 1988 р., визначаються два основні склади правопорушень, пов’язаних з “відмиванням” грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків.
Згідно з вищеназваним Законом відповідальність несуть:
1) особи, які конвертують або переводять гроші чи власність, отримані прямо або опосередковано від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, з метою укриття чи утаювання незаконного джерела цієї власності або коштів, чи надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні одного з правопорушень, з тим, щоб вона могла уникнути юридичної відповідальності за свої дії;
2) особи, які надають допомогу в прихованні характеру, джерела, місцезнаходження, способу розповсюдження, переміщення або дійсних прав стосовно коштів, власності, отриманих прямо або опосередковано від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.
Крім того, у Типовому законі йдеться про настання відповідальності за замах на правопорушення, причетність або змову з метою скоєння правопорушень, а також — за допомогу в їх здійсненні.
Типовий закон визначає за кримінальні правопорушення різні дії працівників кредитно-фінансових установ, осіб, котрі професійно займаються операціями з обміну готівкової валюти, та інших осіб, які порушують встановлений порядок здійснення фінансових операцій, та інші вимоги з метою попередження і виявлення “відмивання брудних” грошей. Зокрема, повинні притягуватися до відповідальності керівник, службовці і будь-які інші особи кредитно-фінансових установ, які під час виконання своїх професійних обов’язків здійснюють, контролюють операції, пов’язані з рухом фінансових коштів, або надають консультації у цій галузі, якщо вони умисно розголошують власнику грошових сум чи особі, що здійснює фінансові операції, інформацію стосовно заяв або інших заходів, що підлягають вирішенню. Йдеться про заяви стосовно тих коштів, відносно яких існують підозри щодо їх отримання від незаконного обігу наркотичних засобів або психотропних речовин. Злочинами, відповідно до Типового закону, визнаються дії, які вчиняють також особи, що умисно знищують реєстраційні книги чи документи, зберігання яких передбачено Типовим законом, або вилучають з них інформацію, а також — особи, які здійснюють замах на проведення під чужим іменем певних операцій, зазначених у Типовому законі (наприклад, платіж готівковими грошима в сумі, що перевищує встановлену межу).
Завантажити реферат