Методичні аспекти аналізу та аудиту фінансової звітності підприємства - Магістерська робота

Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:

- зростання кредиторської заборгованості — з 44,6 тис.грн. до 55,6 тис.грн. Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 1996 по 1998 роки) на 11тис.грн. за цей період зменшился період очикування погашення кредиторської заборгованості, який в 1998 становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 1996 В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1995 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

. В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства потрібно вжити заходів по скороченню кредиторської забгованості.

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з забргованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очикування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства в 1997 році за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.

Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:

Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп(ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішеннь.

РОЗДІЛ 3.

МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ.

3.1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка достовірності бухгалтерської звітності підприємства. Ауди­тор при цьому керується Положенням про організацію бух­галтерського

обліку і звітності в Україні, а також Інструк­цією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном.

Підприємство складає місячну, квартальну і річну бух­галтерську звітність, у якій відображаються всі активи і па­сиви, які має власник.

При формуванні облікової політики підприємці можуть вибирати для застосування в обліку виробничих запасів, товарів такі методи (стандарти): за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупок (ФІФО); за собі­вартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО).

За середньою собівартістю виробничі запаси, товари у обліку оцінюються за витратами на їх виробництво або прид­бання.

Оцінка запасів за методом ФІФО грунтується на припу­щенні, що матеріальні ресурси використовуються протягом звітного періоду в послідовності закупівлі їх, тобто ресурси, що надійшли першими у виробництво (в торгівлю — в про­даж), повинні оцінюватися за собівартістю перших за часом закупівель з урахуванням вартості цінностей, які взято на облік на початку місяця. При застосуванні цієї методики оцінка матеріальних ресурсів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактич­ною собівартістю останніх за часом закупівель, а до собівар­тості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вар­тість зроблених раніше за часом закупівель.

Метод ЛІФО грунтується на протилежному припущенні методу ФІФО, тобто ресурси, які надійшли першими у ви­робництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за послідовністю часу закупівель їх. При застосуванні цього методу оцінка матеріальних ресурсів, які перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фак­тичною собівартістю зроблених

раніше за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) вклю­чається вартість пізніших за часом закупівель.

Аудитор, перевіряючи достовірність відображення у звіт­ності залишків товарно-матеріальних цінностей на кінець. звітного періоду, встановлює, наскільки на підприємстві дот­римуються обраної облікової політики.

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє пра­вильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансо­вої звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряю щодо обгрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підпри­ємств) підприємства оцінюють у балансі за фактичними вит­ратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків "Капітальні вкладення", "Довго­строкові кредити банків", "Довгострокові позики" та ін.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріаль­но-речових цінностей, що діють у натуральній формі протя­гом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капіталь­ні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення зе­мель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) за даними рахунку "Основні засоби".

Нематеріальні активи перевіряються аудитором за дани­ми однойменного рахунку бухгалтерського обліку.

Сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо, покуп­ні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тару відображають в обліку за фактичною вартістю. Даваль­ницьку сировину відображають за балансом, цінами, вказани­ми у договорі. Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або коли вони застаріли чи частково втратили початкову якість, відображаються у бухгалтерському балансі на кінець звітного періоду за ціною можливої реалізації, якщо вона нижча від первісної вартості заготівлі (придбання), з віднесенням різниці у цінах на результати фінансово-госпо­дарської діяльності. Зазначені цінності аудитор перевіряє за даними рахунків бухгалтерського обліку "Матеріали", "Ма­лоцінні і швидкозношувані предмети", "Товари", "Готова продукція" та ін.