Російська Федерація дбає про захист сім”ї, закріпивши у Конституції такі принципи, як державна підтримка сім”ї, материнства, батьківства та дитинства (ст.7); недоторканість приватного життя, сімейну таємницю (ст.23); захист материнства, дитинства, сім”ї державою, рівність прав і обов”язків щодо піклування про дітей; обов”язок працездатних дітей піклуватися про непрацездатних батьків (ст.38); право не свідчити проти своєї дружини, чоловіка, близьких родичів (ст.51).
У Конституції Словацької Республіки закріплено право на захист від безпідставного втручання у сімейне життя (ст.19), захист материнства, батьківства, сім”ї законом, право вагітних жінок на особливе піклування, умови зайнятості і праці, рівні права дітей, народжених у законному шлюбі та поза ним; право батьків на піклування про дітей і право дітей на батьківське піклування; право батьків, які виховують дітей на допомогу держави ( ст.41); право відмовитися давати свідчення, які можуть ставитися близькій особі в вину (ч.1 ст.47).
Конституція Чеської Республіки просто зазначає у ст.3, що Хартія основних прав та свобод є частиною конституційого порядку Республіки. У Хартії закріплено такі принципи, як охорона батьківських прав і сім”ї законом; особливе піклування про жінок у період вагітності; рівні права дітей, народжених у шлюбі та поза шлюбом; право батьків піклуватися про дітей і право дітей на батьківське піклування; право батьків, які піклуються про дітей, отримувати допомогу від держави (ст.32).
Українська Конституція надає чоловіку і жінці рівні права, забезпечуючи це створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, моральною і матеріальною підтримкою материнства і дитинства (ст.24). Стосовно шлюбу та сім”ї, Конституція України закріплює такі засади: вільна згода жінки і чоловіка, на якій грунтується шлюб; рівність прав і обов”язків подружжя у шлюбі та сім”ї; обов”язок дітей утримувати дітей до їх повноліття; обов”язок дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків; охорона сім”ї, дитинства, материнства, батьківства державою (ст.51); рівність дітей у правах незалежно від походження і від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; заборона насильства та експлуатації дітей; покладення обов”язків щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державу (ст.52).
РОЗДІЛ 3
Шлюбно-сімейні відносини у країнах Східної Європи регулюються в основному сімейним, а не цивільним законодавством. Шлюб розглядається не як угода, а як союз чоловіка і жінки. Цивільне право застосовується до шлюбно-сімейних відносин лише субсидіарно, хоча в Чехословаччині за часів соціалізму майнові відносини між подружжям регламентувались нормами ЦК. Слід зауважити, що сімейне право має зв”язок з іншими галузями права, а сімейне право як наука пов”язано з демографією, соціологією, медициною, оскільки не всі проблеми можливо вирішити у рамках сімейного права.
РОЗДІЛ 4
Проаналізувавши сімейне законодавство, можна виявити певні відмінності у регулюванні окремих інститутів сімейного права, зокрема щодо встановлення шлюбного віку, підстав розірвання шлюбу, регулювання майнових відносин та ін.
4.1. Законодавство як України, так і країн Східної Європи встановлює принцип рівноправності чоловіка і жінки, але в більшості країн для чоловіка і жінки встановлено різний вік вступу в шлюб. В Україні, Білорусії, Молдові, Росії шлюбний вік становить 18 років для чоловіків і 17 для жінок, що порушує принцип рівноправності чоловіка і жінки. Різним цей вік є і в Польщі – 21 для чоловіків і 18 для жінок (можна було знизити відповідно до 18 і 16); найнижчий шлюбний вік був в Угорщині – 18 і 16, при чому знизити його можна було до 16 і 14; у Румунії – 18 і 16 (для жінок можна було знизити до 15)
Ще у 1979 році зазначалося, що кількість розлучень невпинно зростає в порівнянні з кількістю шлюбів, які укладаються. Судова практика вказувала на такі причини, як подружня зрада, несумісність характерів, зловживання алкоголем, легковажний вступ до шлюбу, недостойна поведінка одного з подружжя, яка проявляється у насильстві чи інших діях*.
Для зміцнення сім”ї та зменшення кількості розлучень різні країни використовували різні методи. Одним із них є встановлення певного строку після подання бажаючими одружитися заяви, по закінченні якого вони можуть одружитися – після його перебігу певний процент пар на реєстрацію не з”являється. Встановлення такого строку спрямоване на зменшення кількості легковажно укладених шлюбів. В Україні, Росії, Білорусії, Молдові, Польщі цей строк становить один місяць, в Угорщині – 30 днів, у Румунії – 8 днів. У Чехословаччині такого терміну не встановлювалося, але у процентному співвідношенні кількість розлучень була меншою, ніж в інших соціалістичних країнах. Це пояснюється кількома причинами : у ЧССР за період соціалізму було збудовано 2 млн квартир, де проживало близько 1/3 населення; перед реєстрацією шлюбу молодь отримує консультації про проблеми, які можуть виникнути у шлюбі, та шляхи їх вирішення; держава надає допомогу молодим сім”ям.
У Болгарії серйозна хвороба була перепоною для укладення шлюбу, якщо вона становила небезпеку лише для іншого з подружжя, тоді укладання шлюбу дозволялося, але якщо ця хвороба була небезпечною для потомства, то укладення шлюбу не додозволялося. Відсутня була і заборона шлюбу між зводними братами й сестрами, пасинками й падчірками, бо вони не є родичами, але заборонявся шлюб між особами, які в разі усиновлення стали родичами по прямій лінії, а також у становищі братів і сестер (ст. 10 СК Болгарії 1968р.). Термін , по закінченні якого реєструють шлюб – був у Угорщині, СРСР, Польщі;
* Пиголкин А.С. Общая теория права. М – 1996, ст. 351
Завантажити реферат