Тут з`єднуються як християнська абсолютна причинність Бога, так і споглядальна містика новоплатонівців. В своїй філософії Августін поставив на перший план практичні наслідки дії благодаті в мирському житті. Але всеж-таки, на думку філософа, найвища нагорода полягає не у невгамовній діяльності волі, а у спокої споглядання. Для тимчасового життя Августін вимагає невгамовної боротьби душі, а для вічності – спокій занурення в Божествену істину. Стан тієї людини, яка вже досягла блаженства, він визначає як любов.
Вдуалізмі августинівської етики старе і нове тісно торкається одне одного. В напруженій енергії волі виявляється нова людина, але в розумінні вищої мети життя верх бере античний ідеал духовного споглядання.
Тут в філософському вченні Августіна існує протеріччя з поняттям про індивідуалізм волі, А саме утримується аристотелевський, новоплатонівський елемент, і це внутрішнє протеріччя знаходить свій розвиток в подальшій історії філософії середніх віків.
Література :
1. В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ, “Тандем”, - 1995р.
2. І. Бичко, “Філософія”, курс лекцій – Київ, “Либідь”, - 1994р.
3. А. Августін, “Исповедь”, – Москва, 1992р.
Завантажити реферат