Дії солдата в бою у складі мотострілецького відділення

Через мінне поле відділення пересувається за коман­дою командира «Відділення, за мною в колону по одному (по два) в прохід крізь мінне поле — бігом руш!» Кулемет­ник першим іде у прохід і прикриває вогнем рух відділен­ня; решта солдатів шикуються в колону і стрімким кид­ком услід за танком, який прокладає прохід (або по про­кладеному заздалегідь проходу), ведучи вогонь вправо-вліво, під прикриттям вогню БМП (БТР) долають мінне поле (мал. 169). Подолавши мінне поле, солдат за коман­дою командира «Відділення, до бою — вперед!» знову зай-

має своє місце в цепу і, ведучи вогонь по противнику на ходу, стрімко просувається до об'єкта атаки. Наблизив­шись до траншеї противника на ЗО—40 м, солдат за ко­мандою командира відділення «Гранатою — вогонь!» ки­дає гранату в траншею і стрімким ривком, пригнувшись, із криком «Ура!», рішуче вривається на передній край, знищує противника вогнем в упор і невпинно продовжує атаку у вказаному напрямі (мал. ).

Якщо солдат змушений вести бій у траншеї чи у ходах сполучення, то йому потрібно рухатися якомога швидше. Перед тим як увійти до траншеї чи ходів сполучення, сол­дат кидає туди гранату і робить 1— 2 черги з автомата (мал. ). Дротяне загородження у вигляді «їжаків», «рогаток» тощо необхідно викинути нагору штиком або підірвати гранатою. Пересуваючись траншеєю противника, треба уважно дивитися, чи немає в ній мін-сюрпризів або

інших вибухових пристроїв. Зни­щувати противника в таких умо­вах дуже складно. Солдат в основ­ному змушений розраховувати на власну майстерність ведення ру­копашного бою, на свою зброю і свої сили, вдаючись до таких прийомів, як уколи штиком, уда­ри прикладом, магазином чи піхотною лопаткою, метання гра­нати, вогонь в упор.

Заражену ділянку місцевості відділення обходить, а в разі значного зараження проходить через неї в індивідуальних засо­бах захисту (мал. 173).

Знання солдатом свого зав­дання, вміння діяти в ході про­сування до переднього краю про­тивника, здатність підтримати стрімку атаку, поєднува­ти вогонь рухом уперед, безстрашно вступати в рукопаш­ний бій — запорука перемоги в наступальному бою.

ДІЇ СОЛДАТА У СКЛАДІ ВІДДІЛЕННЯ В ОБОРОНІ

В обороні кожний солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні споруди, вигідні умови місцевості і постійно взаємодіючи із сусідами, може зни­щити велику кількість солдатів противника, а також успішно боротися з його наступаючими танками та іншими бронемашинами.

Мотострілецьке відділення обороняє позицію до 100 м по фронту, маючи на ній основні й запасні позиції для вог­невих засобів. На позиції відділення стрільці, кулеметник і гранатометник розташовуються непомітно для противни­ка. Всі підступи до позиції відділення перед фронтом і на флангах перебувають під активним, особливо фланговим вогнем, а загородження і перешкоди — добре видимі і прострілюються. Відділення повинне бути готовим до ма­невру в разі загрози обходу, до ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

Вогневу позицію БМП (БТР) обладнують у центрі по­зиції відділення, або на його фланзі, або позаду позиції на відстані до 50 м (мал. 174).

Одержавши завдання на оборону, солдат займає зазначену позицію, швидко обладнує її в інженерному відно­шенні, замасковує підручними засобами, при цьому перебуває у постійній готовності до відбиття атаки наземного і повітряного противника. У встановлений час доповідає командирові відділення про готовність до ведення оборонного бою (мал. 175). З початком вогневої підготовки солдат, якщо він не спостерігач, за командою (сигналом) ко­мандира ховається у щілині або в бліндажі, перебуваючи у стані готовності негайно зайняти вогневу позицію. При­значений спостерігачем солдат перебуває на своєму посту, спостерігає за діями противника і доповідає командирові про результати спостереження (мал. 176).

При нанесенні противником ядерного удару солдат піс­ля вибуху вживає заходів щодо свого захисту (мал. 177): якщо перебуває в траншеї, то лягає на її дно долілиць, прикриваючи очі руками; якщо в бойовій машині піхоти,

то зачиняє двері, бійниці, люки, жалюзі, а механік-водій вмикає систему захисту від зброї масового знищення. В ра­зі застосування противником отруйних речовин солдат швидко одягає протигаз (мал. 178).

Якщо противник пішов у атаку, то за сигналом спо­стерігача чи командою командира солдат займає вогневу позицію і готується до бою. Вогонь по атакуючій піхоті

він відкриває за командою командира, коли піхота набли­жається на відстань прицільного вогню. До цього вогонь по противнику ведуть артилерія, танки, БМП, ПТКРС та інші вогневі засоби. У цей час солдат уважно спостерігає за діями противника, доповідає про важливі події коман­дирові й обирає цілі, які він знищуватиме в міру їх набли­ження. Надалі, коли противник наблизиться, солдат веде вогонь самостійно.

Головне завдання кожного солдата — не допустити противника на свої позиції. Якщо все ж він підійде до траншеї, то солдат знищує його вогнем в упор, граната­ми чи в рукопашному бою. Одне з найважливіших зав­дань солдата — це відсікання піхоти противника від танків (мал. 179).

Таким чином, успіх дій відділення в обороні залежить від стійкості, витримки солдата, його вміння використову­вати свою зброю, діяти за штатним розписом, взаємодіяти з рештою особового складу відділення.

ОСНОВНІ ТИПИ ПРОТИПІХОТНИХ

І ПРОТИТАНКОВИХ МІН, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ

Мінно-вибухові загородження становлять основу інже­нерних перешкод і влаштовуються у вигляді мінних полів, груп мін та окремих мін. Для обладнання мінно-вибухових загороджень застосовуються протитанкові та протипіхотні міни.

Протитанкові міни бувають: протигусеничні і протиднищеві. Вони призначаються для мінування місцевості проти танків, самохідних артилерійських установок, бро­нетранспортерів, транспортних машин.

Протипіхотні міни призначені для знищення живої сили, їх підрозділяють на фугасні та осколкові. Фугасні міни під час вибуху вражають, як правило, одну людину; осколкові можуть уразити кількох чоловік.

Протитанкові міни встановлюють на місцевості вруч­ну та за допомогою мінних загороджувачів і дистанційно, При установці міни вручну необхідно: вигвинтити з міни пробку; перевірити, чи не деформовано кришку міни; від­крутити ковпачок з детонатора і переконатися в наявності гумової прокладки; завести ключем годинниковий меха­нізм вибухового пристрою; закрутити детонатор у міну; по­ставити міну в ямку чи на поверхню ґрунту; перевести ви­буховий пристрій у бойове положення, для чого відкинути