Загальна характеристика становлення та розвитку

Чинник 1-й — створення порівняно великих страхових орга­нізацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на са­мостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА.

Чинник 2-й — створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організаці­єю, то через слабкий розвиток на той час ринкового законодавст­ва він був істотно обмежений щодо можливостей підписувати вигідні страхові угоди, отримувати доходи від інвестиційної дія­льності, впроваджувати ефективні форми мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населен­ню «застарілі» шаблонні страхові продукти доринкового періоду. Державний страховик мав здійснювати обов'язкове страхування, яке було, здебільшого, збитковим. Імідж Держстраху багато втратив через гіперінфляцію і неможливість з багатьох (переваж­но не залежних від страховика) причин своєчасно компенсувати втрати й виплачувати громадянам за попередніми договорами змі­шаного страхування життя, укладеними ще за радянських часів.

З огляду на сказане кваліфіковані працівники Держстраху по­чали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які активно залучалися до страхування «вигідних» ризиків, запроваджуючи ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Навіть і тоді, коли в 1992—1993 ро­ках законодавством України Держстрах (на той час уже Націо­нальна акціонерна страхова компанія «Оранта») було поставлено в однакові умови з іншими компаніями, страхові компанії-супутники не зникли, а, набувши певного досвіду, працювали й далі (щоправда, поступово втрачаючи зв'язки зі своєю «базою»). За­уважимо, що зазначений процес не був результатом спеціальної політики з боку Держстраху: його ініціювали й втілювали на міс­цях працівники регіональних установ.

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетвори­вся на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні. Тому протягом 1991—1992 років для створення на базі цих філій самостійних страховиків не довелося докладати вели­ких зусиль.

Чинник 3-й — створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими струк­турами. Перші роки самостійності української держави характери­зувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, ін­вестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійс­нення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було вели­ких надійних компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків, щоб ті їх обслуговували. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсально, не обмежуючись потребами своїх засновників.

Чинник 4-й — створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва. З розвитком ринко­вих відносин у різних сферах виробництва постала потреба ство­рити обслуговуючу, комерційну інфраструктури. Тому поряд з банками, торговельними посередниками, зовнішньоекономічни­ми фірмами почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Харак­терною особливістю таких компаній було те, що на їхню роботу істотно впливали міністерства, відомства, державні корпорації тощо.

Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990—1993 років стимулювали (щоправда, набагато менше) такі чинники:

а) ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід ро­боти страхового ринку в розвинених країнах;

б) засновницька робота профспілок, громадських організацій;

в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як прави­ло, невеликі і створювалися передусім з метою розвідки ринку, але після встановлення 20 %-вої межі участі нерезидентів у статут­ному фонді страховика майже всі вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з метою суто трастової діяльності — «гри на інфляції». Хоча частка зазначених компаній становила не більш як 3—5 % ринку, вони свого часу завдали великої шкоди багатьом своїм клієн­там, не повернувши їм належних коштів, а також і страховим ком­паніям, підірвавши довіру громадян до них.

Отже, період 1990—1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.

Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» (далі — Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України.

Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових ком­паній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключ­ний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов'язкову звітність страховиків за результа­тами року. Установлено певну залежність між обсягами макси­мального зобов'язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994—1995 років за умов, визначених Декретом, можна схарактеризувати так.

• По-перше, це посилення спеціалізації роботи страховиків.

• По-друге, це збільшення сфери страхування, поява і розви­ток нових його видів. Саме в цей період значного поширення на­буває страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків. Почалося впровадження страхування цивільної відпо­відальності власників транспортних засобів, відповідальності за виробничими ризиками. Було зроблено перші кроки в медичному страхуванні. Водночас високий рівень інфляції зумовлював попу­лярність так званого змішаного страхування життя з урахуван­ням інфляції. Проте цей вид страхування не мав достатньої зако­нодавчої та методологічної бази. Тому коли 1995 року припини­лася гіперінфляція, численні страхові компанії збанкрутували, і багато їхніх вкладників не отримали належних виплат.

• По-третє, завдяки законодавчому регулюванню страхової Діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страхо­виків. Було впроваджено облік резервів, розроблено категорії ак­тивів, у межах яких страховики розміщували ці резерви, упоряд­ковано взаємовідносини страховика з його філіями та представ­ництвами, установлено необхідні форми спеціальної звітності. І найголовніше — розпочався нагляд за страховою діяльністю.

Усе це сприяло зростанню обсягів страхового ринку і розши­ренню сфери діяльності страховиків.

Проте незважаючи на значні позитивні зміни, Декрет ще не забезпечував достатньої правової бази для розвитку ринку, особ­ливо стосовно гарантій платоспроможності страховиків. Головні недоліки Декрету були такі:

Розділ 4. Страхова організація (компанія) 81