Загальна характеристика становлення та розвитку

• неврегульованість системи страхування життя як окремої специфічної галузі страхування;

• відсутність системи чітких нормативів платоспроможності;

• нехтування загальноприйнятими у світі поняттями про тех­нічні і математичні резерви, які забезпечують надійність покрит­тя зобов'язань страховиків;

• недосконалість регулювання у сфері перестрахування та ді­яльності страхових посередників;

• недостатня визначеність договірних відносин між страхови­ком і страхувальником.

Отже, у період становлення ринкової економіки в Україні знач­но зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку. Сформувалися тенденції до збільшення кількості страхових до­говорів, кількості страховиків та їхньої спеціалізації за видами страхування, розвитку перестрахувальних операцій як на внутрі­шньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) стра­ховому ринку. Особливо слід зазначити, що завдяки належним заходам як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку страхові ре­зерви почали постійно зростати. А отже, посилилася фінансова надійність страховиків, підвищився рівень гарантій щодо вико­нання ними взятих зобов'язань.

З ухваленням Закону України «Про страхування» (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні по­чався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспромож­ності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував ви­ди обов'язкового страхування. Основні його вимоги такі.

Збільшення з 1 січня 1997 року статутного фонду страхових компаній до 100 000 євро, а для страховиків з іноземним капіта­лом — до 500 000 євро.

Обов'язковий поділ страхових компаній на ті, які здійснюють страхування життя, та ті, які проводять страхування за видами іншими, ніж страхування життя.

Встановлення нової системи формування резервів. Підвищення вимог до кваліфікації фахівців у тих галузях, де брак професіоналізму завдає особливо великої шкоди, — пере­страхування, медичне страхування, страхові посередники, ава­рійні комісари і т. ін.

Крім того, Закон дав визначення і таким чином легалізував ба­гато страхових понять, таких як страховий продукт, аварійні комісари, актуарії, страхові посередники (брокери та агенти). Конкретизовано вимоги до договорів і правил страхування.

Закон значно збільшив вимоги до платоспроможності страхо­виків і вдосконалив механізм контролю за їхнім фінансовим ста­ном. З цією метою застосовується спеціальна методика розра­хунку платоспроможності.

Істотного реформування зазнала система ліцензування. Укрстрахнагляд застосував нову інструкцію, що наближає цей про­цес до європейських норм і спрямована на підвищення ступеня захищеності страхувальників. В їх основу покладено рекоменда­ції Комітету зі страхування при Європарламенті.

Розроблена і затверджена спеціалізована бухгалтерська звіт­ність, що дає змогу ефективно аналізувати і виявляти тенденції розвитку національного страхового ринку.

Ухвалення Закону України «Про страхування», реалізація по­ложень цього Закону через низку Постанов і Розпоряджень Кабі­нету Міністрів України, а також низка нормативних актів Укрстрахнагляду посприяли створенню протягом 1996—1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в дов­гострокових цільових програмах.

За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.

Перша Програма, ухвалена Кабінетом Міністрів 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998—2000 роки і складалася з таких головних розділів: удосконалення нормативної бази; підвищення платоспроможності страхових організацій; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; вимоги до створення і діяльності страхових організацій; розвиток інфраструктури страхового ринку.

У цілому Програму було виконано, хоча з багатьох об'єктив­них і суб'єктивних причин окремі її пункти було не реалізовано або реалізовано не повністю. Це стосується, зокрема, внесених пропозицій щодо змін до Цивільного кодексу України.

У травні 1999 року Верховна Рада України ухвалила в першо­му читанні Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про страхування"», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою. У 2000 році до Верховної Ради було також подано законопроект щодо врегулювання пи­тань обов'язкового державного страхування.

Зазначені законопроекти передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передба­чалося Програмою, було створено й зареєстровані об'єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних

Розділ 4. Страхова організація (компанія) 83

ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну По­станову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком. На жаль, не вдалося реалізувати намічений у Програмі захід щодо розвитку системи взаємного страхування та співстрахування. Причиною стало те, що, з одного боку, ці види діяльності недостатньо висвітлювалися (міжнародний досвід, переваги і т. ін.), а з іншого — наш вітчизняний споживач ще не був готовий до цих форм страхового бізнесу.

Не вдалося виконати також один із найістотніших пунктів Про­грами: на страховому ринку не знайшло належного йому місця соці­альне страхування — у пенсійному, медичному, страхуванні від не­щасних випадків і т. ін. Закони, які приймалися щодо соціального страхування, не передбачали жодної участі страхових компаній у виконанні відповідних програм. Водночас ігнорування в соціально­му страхуванні страхового ринку призвело до того, що законодавст­во із соціального страхування стало дуже важко впровадити. Його основний тягар лягав на бюджет та доходи підприємств.

Було ухвалено необхідні законодавчі акти на виконання по­ложення Програми щодо аудиту засновників страхових організа­цій. Почалася державна реорганізація страхових посередників, у тому числі й іноземних, розпочалася робота з уніфікації страхо­вих продуктів.

Завдяки посиленню Ліги страхових організацій України в 1998 році вдалося налагодити системуpublic relations. Почали виходити нові періодичні видання з питань страхування. Стали регулярно проводитися навчання, у тому числі й за участю інозе­мних фахівців.

У 1999 році було створено Асоціацію актуаріїв. Відповідні підрозділи ЛСОУ почали регулярно виконувати аналітично-методичні функції.

У цілому перша Програма дала змогу комплексно підійти до подальшого розвитку страхового ринку в усіх головних аспектах і напрямках, хоча окремі її позиції так і не було втілено в життя. Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.