Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці

На думку професора Р.З. Лівшиця, особливості регулю­вання праці деяких категорій працівників обумовлюються як об'єктивними чинниками (умови праці), так і суб'єктив­ними (особистість працівника). Об'єктивні чинники — форма власності, умови і характер праці, природнокліматичні умо­ви; суб'єктивні чинники — стать, вік, стан здоров'я праців­ника, його професія (див. Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р.З. Лившиц и проф. Ю.П. Орлов­ский. - М.: Изд. группа "ИНФРА-М - НОРМА", 1998. -С. 30). Автор вважає, що диференціація полягає в різному рівні трудових прав, причому така відмінність може поляга­ти лише в підвищенні загального рівня, а не в його зниженні. Відступ від загального рівня допускається тільки в бік підви­щення. На його думку, в російському законодавстві про пра­цю "негативна диференціація" не допускається.

Однак з такою думкою навряд чи можна погодитися. Існу­ють деякі правила, пов'язані, наприклад, з можливістю займа­ти посаду державного службовця, посаду судді (так, згідно з ст. 126 Конституцією України суддя звільняється від посади органом, який його обрав або призначив, у разі досягнення суддею 65 років), з встановленням додаткових підстав при­пинення трудового договору для окремих категорій праців­ників за певних умов (статті 7, 37, 41 КЗпП, п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюстиції, Мінфіну України від 28 червня 1993 p. №43, п. б Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 верес­ня 1974 р. "Про умови праці тимчасових робітників і служ­бовців" та ін.), спеціальною дисциплінарною відповідальні­стю деяких категорій працівників (наприклад, працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, по­ложеннями та іншими актами законодавства про працю), укладенням строкового трудового договору у випадках, пе­редбачених законодавством тощо.

Диференціацію правового регулювання праці потрібно відрізняти від дискримінації працівників. У чинному КЗпП України не вказується на заборону дискримінації, тобто сам термін не вживається. Однак у ч. 2 ст. 22 КЗпП міститься дуже важлива норма, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлен­ня прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні або припиненні трудового договору залежно від походження, со­ціального і майнового положення, расової і національної при­належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних пере­конань, членства в професійній спілці або іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не до­пускається. У той же час ч. 2 ст. 16 КЗпП Російської Феде­рації прямо вказує, що потрібно розуміти під дискриміна­цією і забороняє її.

Разом з тим, згідно з ч. З ст. 22 КЗпП України вимоги відносно віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника мо­жуть встановлюватися законодавством України. Так, наприк­лад, положення статей 174, 190 КЗпП України про заборону застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного і побутового обслуговування), про заборону залучення осіб, молодших 18 років, до важких робіт і робіт зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці, а також до підземних робіт не суперечать ч. З ст. 22, а обумовлені особливою турботою держави про ці категорії працівників.

Ці та інші вимоги, встановлені законодавством, є додатко­вими при прийомі на роботу окремих категорій працівників і не вважаються дискримінацією, обмеженням трудової право-суб'єктності. Згідно з ч. З ст. 16 КЗпП Російської Федерації не є дискримінацією відмінності, виключення, переваги й обме­ження, які визначаються вимогами, властивими даному виду праці, і зумовлені особливою турботою держави про осіб, які вимагають підвищеного соціального і правового захисту.

Згідно із ст. 1 Конвенції МОП №111 про дискримінацію у галузі праці й занять термін "дискримінація" включає:

1) будь-які розрізнення, недопущення або перевагу, що здійснюються за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціально­го походження, котрі призводять до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять;

2) будь-які інші розрізнення, недопущення або перевагу, що призводять до знищення або порушення рівності можли­востей чи поводження в галузі праці й занять, які визнача­ються відповідним членом після консультації з представниць­кими організаціями підприємців і трудівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.

Будь-які розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, які грунтуються на специфічних вимогах та­кої, не вважається дискримінацією (див. Права людини. Між­народні договори України, декларації, документи / Упор. Ю.К. Качуренко. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 173).

Видається, що в новий Трудовий кодекс необхідно вклю­чити норму про заборону дискримінації в галузі праці.