Економічний зміст, страхування кредитних ризиків

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржни­ком (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кре­дит — створює різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов'язання повернути позику, а для кредитора — право вима­гати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невико­нання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомо­гою різних доступних заходів правового та матеріального харак­теру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами. Правове забезпечення може набирати багатьох форм. Найпо­ширеніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає у безпо­середньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових ціннос­тях. Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави валютних засобів, коштовностей та інших ціннос­тей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення кредиту.

Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кре­дитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов най­більш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику непла­тежу чи неплатоспроможності позичальників, який формує­ться у процесі кредитування.

Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комі­сійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кре­дит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма не­обхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою пре­мією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуван­ням збитків.

Рис. 1. Схема делькредерного страхування кредитів

Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповер­нення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а то­му не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професій­ним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.

Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборго­ваність до повернення всіма його боржниками. У другому варіан­ті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокре­ма. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.

У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страху­вальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страхови­ком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1).

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансо­вих (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка ви­дана у грошовій формі.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичаль­ник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, по­середньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водно­час страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страхо­виком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної за­боргованості у визначених термінах на користь застрахованого (бе­нефіціанта) цієї гарантії.

При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини всту­пають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

кредитор — суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо­бов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;

позичальник — суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник;

гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зо­бов'язань, він же страховик.

Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. .2.

Рис. 2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах застав­ного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредит­них засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати ми­та або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зо­бов'язання, під які надаються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фі­нансові гарантії, об'єднуються у дві групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків­ські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого май­на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страху­вальником і застрахованим в одній особі;