Приватизація громадянами земельних ділянок

План:

Втуп

1. Земельна реформа в Україні.

2. Поняття приватизації земель.

3. Порядок проведення громадянами приватизації земельних ділянок.

Висновок

Вступ

Завершення земельної реформи повинно сприяти розвитку всіх форм господарювання. Багатоукладність у сільському господарстві – одна з найважливіших умов ефективного функціонування ринку.

Станом на травень 2000 р. площа сільськогосподарських угідь у користуванні й володінні громадян для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сіножатей і створення селянських (фермерських) господарств зросла на 3,9 млн. га, та у 2,5 рази і становила 16,6% усіх сільськогосподарських угідь.[1]

Сучасна земельна реформа в Україні здійснюється в умовах глибокої соціально-економічної кризи, що негативно позначається на її проведенні. Тому набуває доцільності питання доцільності наступного реформування. Тим більше, що критична суспільна оцінка соціально-економічних умов у державі пов’язується насамперед, із здійсненням земельних і аграрних перетворень.[2]

Насамперед вражає низький рівень усвідомлення змісту земельної реформи рядовими селянами. Значна кількість селян боїться власності на землю, що є наслідком попередньої системи. А між тим, без усвідомлення селянином того, що він є власником землі і майна, ключовою фігурою у розв’язанні всіх питань на селі, гальмуються реформи.

Для цього необхідно відпрацювати прозорі і зрозумілі рядовому працівнику інструменти та механізми формування конкретного власника, введення його в правове і економічне поле, побудови виробничих відносин з урахуванням розміру майнової і земельної власності.[3]

Особливо низькі темпи приватизації у містах.

Основними причинами такого становища є:

- блокування приватизації земель міськрадами за мотивами необхідності можливого викупу ділянок у майбутньому;

- невпевненість населення щодо рівня податку на нерухомість (в тому числі на землю), який може бути встановлений, через що 40% громадян взагалі не подали заяв на приватизацію землі;

- низький рівень організаторської та роз’яснювальної роботи щодо приватизації землі.[4]

Наприклад, у Львові, для детальнішого вивчення і узагальнення процесів реформи при Центрі приватизації утворено аналітичний прес-клуб, до складу якого увійшли провідні науковці та керівники і спеціалісти АПК. Завдання прес-клубу – моніторинг проведення реформ, аналіз соціально-економічних наслідків та забезпечення постійного зв’язку з громадськістю. З цією ж метою при Центрі приватизації діє інформаційна телефонна служба „Гаряча лінія”.[5]

h Довгоочікуваний новий Земельний Кодекс України був прийнятий 25 жовтня 2001р.

За радикальністю основного змісту ЗК, багатьма його загальними та спеціальними новелами, можна стверджувати, що він характеризує новий етап у розвитку земельного законодавства України. Вперше на законодавчому рівні він чітко закріпив відносини власності на землю, і, насамперед, на землі сільськогосподарського призначення. Тим самим поставлена логічна юридична крапка над численними дискусіями з цього приводу.

Аналіз змісту нового ЗК дає можливість зробити і перші висновки про його позитивні і негативні аспекти.

До позитивних ознак кодексу слід віднести наступні:

v Члени фермерського господарства тепер матимуть можливість збільшення своїх земельних ділянок у ФГ за рахунок безоплатного одержання додаткових земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) із земель не лише колективної, а й державної та комунальної власності.

v Детальною в ЗК є регламентація відносин по набуттю і реалізації права на землю (Розділ 4).

v Новелою ЗК є законодавче закріплення порядку приватизації земель державної і комунальної власності. Це – якісно новий вид приватизації земель, який настає після приватизації земель колективної форми власності в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств (паювання).

Негативним є те, що ЗК фактично передбачає можливість мати на праві приватної власності й ті цінні об’єкти природи, які знаходяться на цих землях. Це є надзвичайно небезпечним і може призвести до заподіяння непоправної шкоди безцінному суспільному національному багатству країни.[6]

1. Земельна реформа в Україні.

Земельна реформа — це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин.[7]

Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.

Термін «реформа» з латинської означає пере­творюватися, змінювати що-небудь.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 груд­ня 1990 р. «Про земельну реформу» остання є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’яз­ку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Очевидно, що це — спрощене розуміння земельної рефор­ми, оскільки будь-які зміни у використанні земель зачіпають цілу низку інтересів людини і суспільства в цілому.

Потрібно враховувати й те, що земля у житті людини вико­нує не лише економічні, а й інші, не менш важливі, функції — біологічні, екологічні, соціальні, життєзабезпечувальні.

Отже, земельну реформу доцільно розгля­дати як складову економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці та ідеології.

Земельна реформа має акумулювати елемен­ти «революційних» і «еволюційних» перетворень земельних правовідносин, виключаючи однобокість їх змістової сторони і спростовуючи ідеологічне гасло, згідно з яким реформування — це лише створення нових економічних умов для нового «се­реднього» власника.

Тому земельна реформа — це процес створення організа­ційно-правових, економічних, наукових та інших соціальне ор­ієнтованих засад для здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:

а) найбільш ефективне й економне використання, відтво­рення та захист ґрунтів;

б) підвищення продуктивності праці на землі;

в) захист ґрунтів, особливо на землях сільськогосподарсь­кого призначення;

г) охорону земель як специфічних екосистем;

д) захист прав суб’єктів земельних правовідносин;

е) отримання оптимального економічного зиску від їх вико­ристання;

ж)задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих, лікувальних та інших духовних життєво необхідних потреб людини.

Нормативно-правовим порядком визначено, що земельна реформа спрямована на перерозподіл земель одночасно з передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування юридичним і фізичним особам з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

На підставі викладених положень можна констатувати, що земельна реформа — це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб’єктів та сукупність) організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, і землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.