Суть цих специфічних механізмів полягає в тому, що окремі інститути економічних систем через визначені причини — високий рівень концентрації виробництва або капіталу, корпоративну владу і т. п. — набувають здатність свідомо, але локально, обмежено впливати на параметри виробництва, постачальників і споживачів (обсяг, якість, структура), ринку (ціни на продукцію контрагентів, розширення продажу за рахунок маркетингу), соціального життя і т. п.[3].
У результаті дії такого механізму сьогодні маємо економіку, що базується переважно на неекономічному суперництві корпоративно-бюрократичних структур (кланів), зіткненні їх влад і регулюючих впливів. Одним з найважливіших наслідків функціонування названого механізму (відомого в економіці як механізм алокації ресурсів) є дивергенція економіки країни на сильно і слабко корпоратизовані сектори. До першого сектора відносяться підприємства, що є монополістами в технологічних (високий рівень концентрації виробництва), ринкових (здатність локально регулювати діяльність постачальників і споживачів, ціну) відносинах, що мають вирішальні маси ліквідних ресурсів, бюрократично-корпоративну владу (паливно-енергетичний, оборонний, фінансово-торговельний комплекси і частина промисловості). Тут з’являються надприбутки, не відомі за своїми масштабами світовій практиці.
Другий (немонополізований сектор) відрізняється відсутністю чи низьким рівнем концентрації згаданих вище параметрів До нього відносяться сфера відтворення робочої сили, ринок споживчих товарів, велика частина сільського господарства і т.ін. [4].
У результаті відбувся розкол суспільства на дві нерівні частини — на зайнятих у привілейованому сильно корпоратизованому секторі і на тих, хто працює у немонополізованому секторі економіки, що регресує. Для зайнятих у сильно корпоратизованому секторі, де формуються величезні надприбутки (експортери сировини, насамперед нафти, газу, кольорових металів, зайняті у фінансово-кредитних і посередницьких сферах), є характерним прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки, що можливо зробити тільки шляхом прямих порушень законодавства і встановлення особливих “довірчих” відносин з двома соціальними групами: державними чиновниками, які визначають умови комерційної діяльності, і кримінальними елементами, які змушують сплачувати “данину”. Саме союз названих сил формує сучасні корпоративно-бюрократичні клани, які є суб’єктами владних відносин. Кожний з них поступово стає самодостатнім, має свій “шматок” надприбутків і створює свої фінансові інститути, силові структури і т. ін.
На сьогодні більша частина населення виведена за рамки корпоратизованого сектора і, як наслідок, спостерігається падіння життєвого рівня більшості громадян, безробіття в легальному секторі економіки, що об’єктивно розширює ресурсну базу організованої злочинності, підвищує “соціальну значимість” лідерів мафіозних співтовариств, здатних підтримати життєдіяльність певної частини громадян, які втратили роботу, надати можливість злочинним шляхом діставати кошти до існування в умовах кризи владних структур і економіки.
Значна частка населення некорпоратизованого сектора переходить у маргінальне середовище, легко піддається залученню до організованої злочинної діяльності як охоронці, бойовики; чимала його частина адаптується до нових умов через участь у різних формах “тіньової економіки” (посередницькі послуги, спекуляція, дрібне підприємництво без відповідного дозволу і т. ін.), використовується для розширення нелегального ринку з метою задоволення ірраціональних потреб (проституція, наркотизм, тоталізатор і т. п.). У доходах населення заробітна платня складає 35 — 40 %.
Резервом для збільшення чисельності організованих злочинних груп є, в першу чергу, колишні спортсмени, звільнені в запас військовослужбовці і працівники правоохоронних органів, фахівці, що володіють знаннями й уміннями, необхідними для протиправної діяльності у різних сферах кримінального бізнесу.
Проблема виживання, як і проблема первісного накопичення капіталу, вирішуються сьогодні в Україні за допомогою активного включення населення у різні процеси, що розгортаються в рамках “тіньової” економіки. Люди перестають довіряти державній владі, все більше звертаючи свій погляд у бік “тіньового” капіталу і криміналітету. Надто високий рівень прибутковості злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем прибутковості легального бізнесу, об’єктивна зацікавленість (необхідність) у більшості населення активізувати свою участь у “тіньовій” економіці створюють основу для нарощування корупції, “тіньової” діяльності і кримінальної активності.
Істотно вплинули на деформацію економічної свідомості й активні процеси перерозподілу власності. Масова приватизація з моменту її початку є колосальною спекулятивною операцією, що призводить до криміналізації економіки, розпаду суспільства на ворогуючі соціальні групи.
Керівництво країни не могло не усвідомлювати, що середньостатистичний громадянин України, який не мав раніше великих накопичень капіталу, а внаслідок шокової лібералізації цін позбавлений останніх заощаджень, не може бути активним учасником нових ринкових відносин. Основна частина великих капіталів створювалася і створюється за рахунок “тіньової” діяльності, спекуляції, хабарництва і розкрадань, тому в центрі економічного життя цілком закономірно опинилися особи, тісно пов’язані з “тіньовою” економікою, представники корумпованого державного апарату. Тому всі ці приватизаційні особливості навряд чи були випадковими помилками влади, оскільки всі заходи розпочалися з метою концентрації грошової маси і спрямування її руху на форсоване створення окремої верстви у суспільстві — великих власників.
Фактично це означає, що держава на початковому етапі економічних реформ своїми руками створила фінансову базу для організованої злочинності, надала їй можливість для переведення фінансового капіталу у криміналізовані комерційні структури.
Деформації суспільної економічної свідомості сприяють також негативні сторони протиріч механізму розвитку найбільш прибуткових сфер економіки і кредитно-фінансової сфери. Серед таких сфер — експортно-імпортні операції, операції з сировиною, інвестиційна діяльність. Криміналізація інвестиційної діяльності призводить до ще більшого нераціонального використання бюджетних коштів; переведення капіталів у невиробничу сферу; фінансових махінацій і збагачення певної групи осіб і зубожіння основних верств населення.
У кредитно-фінансовій системі сформувалися найбільш гострі протиріччя, характерні для економіки перехідного періоду, відставання законодавчого процесу від реалій, що складаються у господарських відносинах. Існуючі проблеми кредитно-фінансової системи призвели до її глибокої деформації, що, в свою чергу, спричинило формальне зникнення внутрішніх джерел накопичення. Серйозних змін зазнала система грошових заощаджень населення як важливого джерела кредитних ресурсів і накопичення. У результаті цього в країні складається оманлива картина відсутності внутрішніх джерел накопичення та інвестицій. Дія криміногенних факторів пов’язана і з прогнозованим зменшенням кількості діючих банків, а також з проявом гостроти інвестиційної кризи. Дефіцит інвестиційних ресурсів знижує поріг чутливості до проблеми “відмивання брудних” капіталів.
Завантажити реферат