Державний лад (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.)

В УРСР в цей період Верховну Раду очолювали: до січня 1954 р.— М.Гречуха (займав цю посаду з 1939 p.), потім його змінив Д.Коротченко. Він мав значний досвід партійного керівництва, а в роки війни входив до керівництва партизанським рухом в Україні. Відразу ж після смерті Сталіна була спрощена організація Ради Міністрів СРСР. На чолі Ради Міністрів залишилася лише Прези­дія. До неї увійшли голова Ради Міністрів та його перші заступни­ки. Після того, як цю посаду у 1955 p. залишив голова уряду Г.Маленков, його змінив М.Булганін.

У 1958—1964 pp. посаду голови Ради Міністрів займав М.Хру­щов. Президія ЦК КПРС настояла на тому, щоб він поєднував цей пост з посадою першого секретаря ЦК КПРС. Це поєднання, а також сама особа вольового лідера мали надати значного авторитету посаді голови Ради Міністрів і Раді Міністрів у цілому. Але це також сприяло посиленню виконавчої влади, зрощувало її з партійним керівництвом, створювало можливість єдиноначального управлін­ня, а при певних умовах — і зловживання владою.

Дійсно, поступово М.Хрущов зосередив у своїх руках усю повноту державної влади, усе частіше діяв єдиновладне, авторита­рно. Виникла небезпека нового культу — культу М.Хрущова.

14 жовтня 1964 p. пленум ЦК КПРС звільнив його від обов'я­зків першого секретаря ЦК КПРС, члена президії ЦК КПРС, голови Ради Міністрів СРСР через помилки, яких він допустив. Але у постанові пленуму було записано, що М.Хрущов іде у відставку " . у зв'язку із похилим віком і погіршенням стану здоров'я". Багато учасників пленуму вважали, що відставка М.Хрущова необ­хідна для поліпшення управління державою. У дійсності ж, як тепер встановлено, противники Хрущова боялися подальших демокра­тичних перетворень, особливо обов'язкової ротації складу партій­ного і державного керівництва (М.Хрущов домігся на XXII з'їзді партії внесення цього положення в програму КПРС), самі намага­лися зайняти вищі пости в партії та державі. Уся процедура зміщен­ня М.Хрущова — поспішне скликання пленуму, відсутність обгово­рення на ньому, покрів таємничості над цим усуненням — переко­нує, що це була змова проти нього, проти продовження курсу на десталінізацію, свого роду двірцевий переворот. Відразу ж після цього розпочались атаки на курс XX з'їзду, країну переводили на шлях ресталінізації.

Жовтневий (1964 p.) пленум ЦК КПРС прийняв також рішен­ня не допускати надалі поєднання в одній особі посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР.

В Україні не було поєднання постів секретаря ЦК КПУ і голови Ради Міністрів, але також вживались заходи до урегулюван­ня роботи Ради Міністрів. У спеціальній постанові "Про організа­цію роботи в Раді Міністрів Української РСР" засуджувались недо­ліки у діяльності цього органу і передбачались заходи щодо їх усунення. Протягом кількох років Раду Міністрів очолював М.Ка-льченко, у 1962 р. на цю посаду був призначений В.Щербицький.

У ході удосконалення апарату управління в УРСР підвищилась роль Ради Міністрів як органу загальної компетенції, міністерств та відомств — як органів галузевої компетенції.

Тривали пошуки системи міністерств та інших центральних відомств. Залежно від конкретних потреб управління одні міністе­рства укрупнялися, інші — розукрупнялися. Багато комітетів при Раді Міністрів були перетворені в міністерства. Кількість міністерств в СРСР та союзних республіках то зменшувалась, то збіль­шувалась. При цьому зменшувалась кількість загальносоюзних мі­ністерств і збільшувалась кількість союзно-республіканських. Так, у 1956 p. було скасовано Міністерство юстиції СРСР, у зв'язку з чим Міністерство юстиції УРСР стало республіканським. У другій по­ловині 50-х років в Україні діяло 26 союзно-республіканських і 6 республіканських міністерств.

Скасовувалися зайві та паралельно діючі установи і організа­ції. У 1955—1956 pp. в Україні було ліквідовано 4867 структурних підрозділів організацій та установ. А протягом 1954—1955 pp. в міністерствах і на підприємствах України було скорочено понад 61 тис. чоловік, а у 1956 p. ліквідовано ще 31 555 управлінських посад. Більшість скорочених перейшли в інші сфери виробницт­ва. Одночасно були заощаджені кошти, які витрачалися на утри­мання апарату.

Разом із тим створювалися нові підрозділи та посади. Так, для кращого вивчення і запровадження у народне господарство досвіду і досягнень передової вітчизняної та зарубіжної техніки у міністер­ствах уводилася посада заступника міністра з питань нової техніки із покладенням на нього обов'язків голови технічної ради міністе­рства. Відповідно Рада Міністрів УРСР 15 квітня 1955 p. прийняла постанову, котра забороняла будь-яке розширення штату апаратів державних, господарських, кооперативних і громадських організа­цій. Заборонялось також створювати нові посади або здійснювати реорганізацію управлінського і державного апаратів, змінювати по­садові оклади без дозволу державної штатної комісії при Раді Міністрів УРСР.

Одночасно уточнювалась компетенція міністерств у зв'язку з ускладненням їх діяльності, появою нових обов'язків. Йшло розме­жування компетенції між союзно- республіканськими міністерства­ми і міністерствами союзних республік. Союзно-республіканські міністерства здійснювали загальне керівництво, визначали планові завдання і контролювали їх виконання в союзних республіках, а також постачання устаткуванням, фінансування капіталовкладень.

У цій складній роботі не обходилося й без непродуманих рі­шень. Не усі перетворення викликалися необхідністю і виправдували себе, нерідко були просто хибними. А все ж таки стан державного управління уже у другій половині 50-х років значно покращився.

В управлінні народним господарством, особливо промислові­стю, все ще зберігалися надмірна централізація, відірваність цент­рального апарату від місць. Це сприяло відомчості, бюрократизму, послаблювало і порушувало нормальні територіальні зв'язки між підприємствами різних галузей промисловості, розташованими в одному економічному районі.

З метою усунення цих недоліків створювалися нові організа­ційні форми управління промисловістю. У травні 1957 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про подальше удосконалення організа­ції управління промисловістю і будівництвом. Галузевий принцип управління промисловістю анулювався. Частина союзних і союзно-республіканських міністерств, які відали народним господарством, скасовувалась. В Україні за реформою 1957 р. було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств. Брав гору територіальний принцип управління. Відповідно будувалася й структура управління промисловістю та будівництвом. Верховні Ради союзних республік мали створювати економічні адміністративні райони. У кожному з них Рада Міністрів республіки утворювала раднаргоспи. В Україні було створено 11 таких районів. Найбільшими раднаргоспами були Київський, Львівський та Харківський. Під управління раднаргос-пів України перейшло приблизно 2,8 тис. підприємств (у 1953 р. у віданні України перебувало лише 34% підприємств).

Спочатку ця нова система управління відіграла позитивну роль в розвитку народного господарства. Успішно здійснювалися спеці­алізація і кооперування низки споріднених підприємств і вироб­ництв у межах економічних районів. Утворювалися заводи з ре­монту устаткування, виробництва заготовок та інструменту для обслуговування підприємств різних галузей промисловості. В Укра­їні, як і в інших союзних республіках, з'явились надії на розвиток економічної самостійності.