Відновлення радянської влади в Україні

Органам військової влади надавалось право передавати на розгляд військових трибуналів справи про спекуляцію, злісне хулі­ганство та інші злочини, передбачені Кримінальним кодексом, якщо командування визнавало це необхідним за обставинами воєн­ного стану.

Штати військових трибуналів затверджувались спільними на­казами наркома юстиції СРСР і наркома оборони чи наркома військово-морського флоту СРСР.

Відразу ж після визволення України від німецьких загарбників обласні і народні суди відновили свою роботу, комплектуючись з реевакуйованих суддів та резерву, створеного наркоматом оборони УРСР шляхом підготовки судових працівників на тримісячних юри­дичних курсах.

В округах Закарпатської України, а також у містах Ужгороді і Мукачеві на зразок судових органів радянської України були ство­рені народні суди, а в центрі краю — Ужгороді — вищий народний суд та спеціальний суд як суд лише першої інстанції для розгляду справ про злочини німецько-угорських окупантів проти народу Закарпатської України. Народні судді призначались Народною ра­дою за поданням уповноваженого в справах юстиції з числа юрис­тів, які заслужили довір'я народної влади, а народні засідателі обирались на загальних зборах робітників, службовців і селян.

Відразу ж після визволення від загарбників території України військові трибунали радянської армії провели відкриті процеси над вищими нацистськими чиновниками та їх посібниками — зрадни­ками Батьківщини, що грабували і знищували радянських людей. У фудні 1943 p. в Харкові, а пізніше в Києві за вироками військових трибуналів гітлерівські кати українського народу були на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 p. при­людно повішані.

Відновлення діяльності органів прокуратури у визволених ра­йонах і містах мало важливе значення для найскорішої ліквідації наслідків тимчасової окупації території України. Відновлення радя­нського правопорядку, посилення боротьби зі злочинними проява­ми — такими були найважливіші завдання органів прокуратури України у звільнених районах.

Багато часу й уваги приділяли прокурори і слідчі роботі над­звичайних державних комісій по виявленню і розслідуванню злочи­нів фашистських загарбників. Зібрані за допомогою прокуратури матеріали згодом фігурували на Нюрнберзькому процесі головних німецьких воєнних злочинців та на інших судових процесах про злочини фашистських окупантів.

В центрі уваги прокурорів і слідчих постійно були охорона соціалістичної власності, виконання законів про зміцнення трудо­вої дисципліни в промисловості та сільському господарстві, вчасне та повне задоволення потреб фронту і тилу в сільськогосподарських продуктах.

У загально наглядовій роботі органів прокуратури з початку звільнення України важливе місце знову посіла охорона прав вій­ськовослужбовців, членів їх сімей, інвалідів Вітчизняної війни.

Важливе значення в умовах звільнення районів мало правиль­не вирішення цивільно-правових спорів, що виникали як наслідок беззаконня та свавілля, які панували на окупованій території (осо­бливо багато було віндикаційних позовів власників майна, яке опинилося в чужому володінні; спорів про право на жилу площу;

позовів про відшкодування збитків тощо).

В умовах воєнного стану на органи міліції України були покладені обов'язки по втіленню в життя наказів військового кома­ндування, що стосувалися підтримки громадського порядку; і нака­зів, пов'язаних з встановленням особливого режиму у місцевостях, оголошених на воєнному стані. Міліція сприяла військовій владі у залученні громадян до трудової повинності для виконання оборон­них робіт, охорони важливих об'єктів, боротьбі з пожежами, прове­денні воєнно-квартирних обов'язків, автогужевій повинності; у вилученні транспортних засобів у державних і громадських органі­зацій та окремих громадян; у нагляді за дотриманням правил роботи підприємств; за правильністю відпуску товарів населенню.

Організаційні форми побудови радянської міліції у звільнених областях Української РСР залишались такими ж, як і в довоєнний час. Управління міліції перебували у складі УНКВС областей, а на місцях районні відділи міліції — у складі райвідділів НКВС. Основ­ними структурними підрозділами управлінь міліції областей були:

політичний, карного розшуку, боротьби з розкраданням соціаліс­тичної власності, оперативний, паспортний, державної автоінспек­ції і секретаріат.

Про характер діяльності міліції у відбудовчий період можна судити на прикладі завдань, поставлених перед Управлінням НКВС Львова у фудні 1944 p. Управління НКВС зобов'язано було негайно приступити до виявлення і ліквідації злочинних і хуліганських груп, до 10 січня 1945 p. провести повну паспортизацію дорослого насе­лення, забезпечити жорсткий паспортний режим, що виключав проживання у місті громадян без паспортної прописки. Були виз­начені заходи щодо організації міліцейського патрулювання, боро­тьби з дитячою безпритульністю. Було поставлено завдання до 1 січня 1945 p. спільно з міським і районними відділами міліції зміцнити і поповнити бригади сприяння міліції до 1200 чол., забе­зпечити через виконкоми організацію цілодобових чергувань жите­лів у всіх будинках міста; разом з органами міліції проводились розширені наради кербудів, комендантів і двірників по боротьбі з хуліганством і підтриманню належного порядку; у всіх домоуправ­ліннях проводились збори жителів з питань дотримання паспортно­го режиму і участі їх у боротьбі з правопорушеннями. До 1 січня 1945 p. начальнику Управління НКВС пропонувалося повністю укомплектувати штати органів міліції. Такі ж заходи по встановлен­ню правопорядку, відновленню діяльності органів міліції вжива­лись радянськими органами в усіх областях України.

Охорона громадського порядку і боротьба з кримінальною злочинністю були пов'язані з великими труднощами і нерідко ускладнювались тим, що злочинці були озброєні, діяли віроломно і підступно. Все це вимагало від працівників міліції, їх багаточислен-них помічників з цивільного населення пильності, мужності і від­ваги, готовності до самопожертви.