Страхування ренти і пенсій

Як уже зазначалося, страхування життя поділяється на страху­вання капіталів і страхування рент. Відмінність між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхуваль­ника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії за один раз або розстроченими платежами пе­вну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одер­жує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на ко­ристь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти догово­ри страхування щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров'я не оговорюєть­ся, і медичне засвідчення при укладенні договору страхування не проводиться.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть укладати договори страхування стосовно своїх працівників.

Страхування ренти має на меті забезпечити страхувальникові звичний для нього матеріальний стан незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втратою працезда­тності, старістю. За допомогою різнобічних послуг, які можуть бути запропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична особа) може забезпечити звичний мате­ріальний стан для рідних і близьких на випадок своєї смерті.

Договори страхування ренти відрізняються від інших догово­рів страхування тим, що страхова сума являє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) част­ками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить усю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплату певних сум може бути пов'язаний із моментом закінчен­ня виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановле­ний і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують пи­тання про періодичність сплати страхових внесків. Страхуваль­никові може бути надане право сплатити внески за один раз або частками. При сплаті частками (періодичними платежами) — щомісячно, щоквартально або щорічно. Розмір страхових внесків залежить від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової компанії з їх визначення. До факторів, які при цьому необхідно врахувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичність сплати внесків тощо.

Під час дії договору страхування страхувальникові надається право змінити розміри (збільшити або зменшити) виплат та їх періодичність. До того ж, за бажання, з урахуванням умов стра­хування, він може розірвати договір і одержати викупну суму.

Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Наприклад, у Великій Британії ануїтети поділяються на строкові, з відстроченням виплат, тимчасові, гарантовані, ануїтети страху­вання спільного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту ка­піталу.

До найпростіших форм ануїтету належить строковий ануї­тет. Він передбачає, що страховий внесок буде сплачений за один раз і натомість страхувальникові (застрахованому) протя­гом усього його життя страхова компанія здійснюватиме щорічні виплати. Цей вид ануїтету користується популярністю в пенсіо­нерів, які мають намір забезпечити собі регулярні доходи.

Ануїтет з відстроченням виплат характерний тим, що випла­ти страховик здійснює з певної дати в майбутньому, тобто перед­бачається період відстрочки між укладенням договору страху­вання і виплатами. При цьому страхувальникові надається мож­ливість сплачувати платежі одним внеском або регулярно протя­гом обумовленого періоду відстрочки.

Тимчасовий ануїтет передбачає, що в договорі між сторона­ми оговорюється конкретна дата, після якої договір припиняє свою дію (якщо до цього моменту смерть не настала).

Гарантований ануїтет являє собою строковий ануїтет, який не пов'язується із смертю клієнта і гарантується для мінімально­го періоду часу.

Ануїтет спільного життя має на меті забезпечити виплати одному з подружжя в пенсійному віці (тому, хто залишився живий). Після смерті страхувальника виплати можуть тривати в по­вному або у зменшеному обсязі.

Індексований ануїтет дає змогу зменшити вплив інфляції і підвищити цінність ануїтету. При цьому розмір початкових внес­ків нижчий порівняно з ануїтетом з фіксованим рівнем виплат.

Ануїтет захисту капіталу дорожчий, ніж строковий, і перед­бачає забезпечення гарантії клієнтові страхової компанії або його спадкоємцям одержати суму виплачених внесків повністю.

До найпоширеніших видів страхування рент належить стра­хування додаткової пенсії, яке призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня їх життя.

Пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (у межах соціального стра­хування), пенсійними фондами і страховими компаніями та ін­шими фінансовими організаціями.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснює­ться приватними пенсійними фондами (наприклад, пенсійні фон­ди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приват­ного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфі­кованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати по­датків.

Приватні пенсійні фонди найбільш розвинені саме в тих краї­нах, де недостатній розвиток одержали державні пенсійні систе­ми. Виплати з приватних пенсійних фондів можуть значно пере­вищувати розміри державних пенсій.

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість.

Пенсійні фонди можна поділити на фонди із встановленими розмірами внесків і фонди із встановленими розмірами виплат. Фонди із встановленими розмірами внесків можуть бути накопи­чувальними, з виплатою прибутку й ощадні. Накопичувальні фонди створюються за участю роботодавців, які сплачують внес­ки, встановлені у відсотках до заробітної плати працівників. Дру­гий тип передбачає, що частина прибутку, на яку має право пра­цівник, передається йому, а інша частина — у пенсійний фонд. Ощадні фонди створюються за рахунок коштів працівників, які самі здійснюють відрахування в пенсійний фонд, і роботодавців. Фонди із встановленими розмірами виплат можуть бути із вста­новленими твердими розмірами виплат протягом того часу, коли здійснюються внески в пенсійний фонд (рік, квартал, місяць); ставити розміри виплат залежно від кількості років і середнього заробітку за весь період роботи; ставити розміри виплат в залеж­ність від числа років і середнього заробітку за кілька років.