Право працівника на оплату праці та його захист

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укла­деного трудового договору. Власник при укладенні трудово­го договору зобов'язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановле­ний трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення про­дукції, що виявилася браком, та з інших причин, передбачених чинним законодавством, які мали місце з вини працівника.

Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її розміру залежно від походження, соціального, майнового стану, політичних, релігійних переконань, членства у профспілці, місця проживання та інших причин, встановлених у законі.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в одно­сторонньому порядку погіршувати становище працівника в оплаті праці порівняно з умовами, передбаченими законо­давством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допускаються випадки отримання зарплати, належної працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спе­ціально оформленої довіреності.

Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пряма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посеред­никові за одержання або збереження місця роботи.

Відрахування із зарплати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно із ст. 127

КЗпП за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування для:

1) повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для службового відрядження;

2) для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лі­чильних помилок;

3) для погашення невитраченого і своєчасно не поверне­ного авансу, виданого на службове відрядження або переве­дення до іншої місцевості;

4) на господарські потреби.

В усіх вказаних випадках відрахування можуть прова­дитись, якщо працівник не оспорює підставу і розмір відра­хування. Іншими словами, необхідно отримати згоду праців­ника на таке відрахування. Якщо згода отримана, наказ ви­дається не пізніше за один місяць від дня закінчення термі­ну, встановленого для повернення авансу або від дня випла­ти неправильно обчисленої суми.

Відрахування із зарплати також можуть провадитись у випадку звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже використав щорічну відпустку, за невідроблені дні відпустки. При цьому потрібно пам'ятати, що закон не дозволяє провадити такі відрахування при звіль­ненні за підставами, не пов'язаними із звільненням за власним бажанням. Це — підстави звільнення з ініціативи власника без здійснення винних дій з боку працівника, а також в інших випадках, передбачених законом. Зокрема за пунктами 3, 5, 6 ст. 36 і пунктами 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП, а також у випадках направлення на навчання, переходу на пенсію, смерті працівни­ка (ст. 127 КЗпП, ст. 22 Закону України "Про відпустки").

У випадку завдання працівником майнової шкоди підпри­ємству, з яким він перебуває в трудових відносинах, також провадяться відрахування із зарплати працівника для відшко­дування шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісяч­ний заробіток працівника.

При кожній виплаті зарплати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окре­мо передбачених законодавством, — 50% зарплати, яка нале­жить до виплати працівникові. Однак ці обмеження не по­ширюються на відрахування із зарплати при відбуванні покарання у виді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей (ст. 128 КЗпП, ст. 26 Закону України "Про оплату праці"). З останнім положенням не можна погодитися, воно фактично позбавляє працівника в таких ви­падках коштів для існування, оскільки необмежені стягнен­ня позбавляють працівника усіх доходів, не забезпечується відновлююча функція зарплати. Слід врахувати положення Закону України "Про виконавче провадження про обме­ження розміру відрахувань із заробітної плати" від 21 квітня 1999 p. Згідно із ст. 70 Закону обмеження загального розмі­ру усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не більш 50% заробітної плати не поширюється на відраху­вання при відбуванні виправних робіт і при стягненні алі­ментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відра­хувань із заробітної плати не може перевищувати 70%. Ви­дається, що крайньою межею всіх стягнень повинна бути по­ловина заробітку.

У законодавстві передбачений механізм захисту зарпла­ти в умовах стихії ринкових цін. Законом України "Про внесення змін до Закону УРСР "Про індексацію грошових доходів населення " від 25 квітня 1997 p. (Відомості Верхов­ної Ради України. — 1998. — №2. — Ст. 2) встановлені пра­вила проведення індексації зарплати.

Індексація — це встановлений законами та іншими нор­мативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або повністю відшкодувати їм дорожчання споживчих товарів і послуг. Для індексації використовується індекс споживчих цін і тарифів, який обчислюється на основі статистичних спо­стережень за зменшенням цін в роздрібній торгівлі, на рин­ках, і не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, пуб­лікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін пе­ревищив 105% (величина порога інфляції). Базою для обчис­лення індексу споживчих цін є січень 1998 p.

Індексації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разо­вого характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підви­щень до пенсій, додаткової пенсії, цільової грошової допомо­ги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); сти­пендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшко­дування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника; грошова компенсація при поновленні на ро­боті; інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони провадяться із середньої зарплати.

Не підлягають індексації: доходи громадян від здачі майна в оренду, від акцій та інших цінних паперів, від веден­ня селянського (фермерського) і особистого підсобного гос­подарства, від підприємницької діяльності, яка є для грома­дян джерелом грошових доходів від власності, якщо інше не передбачене законодавством України; грошові доходи гро­мадян, що мають цільовий і разовий характер (одноразова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, винагорода за підсумками роботи за рік, суми соці­альних пільг, наданих підприємствами та ін.).

Законом встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. При цьому частина доходу, що не пере­вищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексуєть­ся повністю. Дохід у частині, яка більша одного розміру вар­тісної величини межі малозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індек­сується в розмірі 80%. Дохід у частині, яка більша подвійно­го розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не більша трикратної величини вартісної величини межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 70%. Частина гро­шового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.