Виявлення, фіксація та використання фактичних даних в ОРД

Захист прав громадян є однією з найважливіших функцій Української демократичної правової держави. Розкриття та розслідування злочинів (в тому числі збирання та фіксація доказів), розгляд кримінальних справ здійснюються відповідними державними органами для забезпечення захисту прав та свобод громадян.

Збір і фіксація фактичних даних є стрижнем оперативно-розшукової роботи, за допомогою якої ведеться оперативно-розшукове документування, супроводження кримінальних справ на досудових та судових стадіях кримінального судочинства, оперативна робота і т.ін.

На практиці процеси збирання та фіксації фактичних даних нерозривно пов’язані, оскільки їх забезпечення здійснюється шляхом застосування однакових сил, засобів, методів та способів.

У загальному вигляді збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел – це врегульована діяльність слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора, судді та суду з виявлення і фіксації доказів та їх джерел. Для осіб, які є суб’єктами кримінального процесу, такими способами фіксації є слідчі і судові дії – допити, обшуки, огляди та інші процесуальні дії, зокрема, вимога пред’явити предмети і документи або проведення ревізії; подання доказів (предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями (практично – їх керівниками). Докази також можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками.

Збирання доказів та їх джерел на сьогодні є тільки процесуальною, врегульованою нормами КПК України діяльністю. Проте, практика свідчить, що і оперативно-розшукові заходи, які здійснюються відповідно до чинного законодавства про ОРД, мають можливості виявлення носіїв доказової інформації, визначення конкретних способів її одержання з метою збирання доказів, тобто, забезпечувати оперативно-розшуковим шляхом розкриття і розслідування злочинів, особливо на досудових стадіях.

Так, відповідно до чинного законодавства оперативні підрозділи здійснюють гласні й негласні заходи з метою виявлення, попередження, припинення і розкриття злочинів, виявлення осіб, які готують, вчинили чи вчинюють неочевидні злочини, а також розшук осіб, які ухиляються від кримінального покарання, або які зникли безвісти.

Способи збирання фактичних даних, фіксація матеріальних та ідеальних слідів злочину або окремих подій чи фактів шляхом застосування оперативно-розшукових заходів, як правило, проводиться до порушення кримінальної справи та її розслідування, а інформація (у тому числі й доказова), фіксується і зберігається в оперативно-розшукових справах.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, є оперативні підрозділи:

органів внутрішніх справ – кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції;

органів Служби безпеки – розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічні, оперативного документування;

Прикордонних військ – підрозділи оперативно-розшукової роботи;

управління державної охорони – підрозділи оперативного забезпечення охорони;

органів Державної податкової служби – оперативні підрозділи податкової міліції;

органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань – оперативні підрозділи.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями та приватними особами не допускається.

Оскільки коло суб’єктів оперативно-розшукової діяльності обмежене і чітко визначене, слід конкретизувати їх кількість серед підрозділів органів внутрішніх справ. Так, зокрема, наказ МВС України “Про затвердження Положення про кримінальну міліцію України” від 26.01.1997 р. № 62 визначає, що до кримінальної міліції належать:

Головне управління (управління, відділи, відділення) карного розшуку;

Головне управління (управління, відділи, відділення, групи) Державної служби боротьби з економічною злочинністю;

Національне центральне бюро Інтерполу в Україні на правах Головного управління МВС України (відділення, групи);

управління (відділи) боротьби з незаконним обігом наркотиків;

управління (відділи) кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

підрозділи карного розшуку, боротьби з економічними злочинами та кримінальної міліції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, підпорядкованих Відділу спеціальної міліції МВС України;

підрозділи карного розшуку, боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі, Державної служби боротьби з економічною злочинністю та боротьби з незаконним обігом наркотиків органів внутрішніх справ на транспорті;

підрозділи, що виконують спеціальні завдання вищезгаданих служб:

Головне управління (управління, відділи) кримінального пошуку;

Оперативно-технічне управління (відділи, відділення);

Відділ (кінологічні центри) організації службового собаківництва.

Наказом МВС України “Про затвердження типової структури органів внутрішніх справ України” від 11.10.1997 р. № 688 визначено структуру кримінальної міліції:

Управління, відділ карного розшуку;

Відділ, відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

Управління, відділ, відділення по боротьбі з незаконним обігом наркотиків;

Управління, відділ Державної служби боротьби з економічною злочинністю;

Експертно-криміналістичне управління, відділ;

Відділення, група з контролю та координації діяльності органів внутрішніх справ у портах і аеропортах.

Такий перелік оперативних служб (органів дізнання) наводиться невипадково, оскільки вони у межах своєї компетенції зобов’язані захищати права і свободи громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, запобігати тяжким злочинам, припиняти та розкривати їх, вести оперативно-розшукові справи і врешті-решт забезпечувати інтереси кримінального судочинства.

Виходячи з вищевикладеного, ми зробили спробу згрупувати способи збирання та фіксації фактичних даних шляхом застосування оперативно-розшукових сил, засобів та методів в інтересах кримінального процесу. Зазначені способи використовуються для вирішення трьох завдань: а) застосування негласних заходів по виявленню джерел інформації; б) застосування негласних заходів і методів, оперативно-технічних засобів фіксації отриманої інформації; в) застосування оперативно-розшукового документування для надання негласним джерелам інформації процесуального статусу.

Серед способів збирання фактичних даних як доказової інформації найбільш питому вагу мають:

акти (протоколи) негласних контрольних закупок товарів і продукції, контрольованих поставок наркотичних засобів, зброї та інших предметів контрабанди, оперативних закупок наркотиків та інших заборонених до обігу речовин;