У Кримінальному кодексі України на сьогодні існують окремо дві дуже схожі за своїм кримінально-правовим змістом норми: ст. 255 – Створення злочинної організації і ст. 257 – Бандитизм. Основною об’єднуючою їх ознакою є те, що для притягнення особи за будь-якою з цих статей достатнім є вже сам факт організації такою особою певного злочинного формування або участі в ньому, незважаючи на наявність чи відсутність конкретного злочинного прояву діяльності такого формування і негативних наслідків від цього. Зазначені статті спрямовано на боротьбу саме з організованою злочинністю в її різних проявах. Як бачимо з диспозицій цих статей, зміст ст. 255 КК України – Створення злочинної організації – є набагато ширшим, ніж кримінально-правовий зміст ст. 257 КК України – Бандитизм. Стаття 255 спрямована на боротьбу з будь-якими злочинними формуваннями, які мають будь-які злочинні інтереси, вчиняють будь-які види злочинів і у різні способи. Ця стаття покликана попереджувати первісно створення будь-яких злочинних організацій, метою яких є вчинення хоча б одного тяжкого або особливо тяжкого злочину. Крім цього, її завданням є попередження і боротьба з будь-якими видами злочинної консолідації різних угруповань, з їх об’єднанням чи спробами загальної координації злочинних діянь. Зміст ст. 257 КК України – Бандитизм – також спрямовано законодавцем на боротьбу з організованою злочинністю, але вона має більш вузьку кримінально-правову сферу дії, тому що спрямована на боротьбу не з усіма проявами організованої злочинності, а з окремим, найбільш розповсюдженим і жорстоким її проявом, – з озброєними нападами окремих злочинних формувань на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Факт наявності в діях злочинців ознак озброєного нападу і став тією головною кваліфікаційною відмінністю, керуючись якою потрібно розмежовувати застосування цих двох статей. Проте можна дійти до висновку, що кримінально-правовий зміст ст. – Бандитизм – практично повністю поглинається змістом статті щодо створення злочинної організації з єдиною поправкою на те, що банда, хоча і здійснює, як правило, тяжкі або особливо тяжкі види злочинів, може вчинювати і злочини середньої тяжкості, наприклад, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК України), що вже виходить за межі дії статті про створення злочинної організації. Звідси виникає питання: для чого і з якою метою укладачі чинного Кодексу залишили дві статті, що встановлюють і регулюють відповідальність за фактично тотожні злочинні дії?
Однією з причин зазначеного полягає в тому, що законодавці та укладачі чинного Кодексу з’ясували, що озброєна злочинна нападницька організація (банда) є більш суспільно небезпечною, ніж неозброєна злочинна організація, антисуспільна діяльність якої не пов’язана з насильницькими нападами. Проте, з таким підходом важко погодитися. Укладачі чинного Кримінального кодексу розташували дві вищезазначені статті в одному й тому самому розділі IX – Злочини проти громадської безпеки. Це вказує на об’єкт посягання – громадську безпеку. Чи можна стверджувати, що створення неозброєної злочинної організації, наприклад, з метою розповсюдження і продажу наркотиків є менш суспільно небезпечним діянням, порівняно зі створенням озброєної банди з метою здійснення розбійних нападів і вбивств? Навіть не варто проводити спеціальних досліджень, щоб зрозуміти – наркотизація населення (особливо молоді), хвороби, що пов’язані із вживанням наркотиків (у першу чергу СНІД), загальна деградація наркозалежних осіб, злочинність, що пов’язана з пошуками коштів на придбання наркотиків, утворює не меншу загрозу для громадської безпеки, ніж напади озброєних банд. Основним задумом законодавців щодо правової спрямованості дії ст. 255 КК України – Створення злочинної організації – крім боротьби з так званою “білокомірцевою злочинністю”, ймовірно, є і політичний підтекст стосовно створення злочинних організацій, дія яких спрямована на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, диверсії, організацію масових заворушень і т. ін.
На перший погляд, шлях вирішення цієї кримінально-правової колізії є простим і очевидним: скасувати ст. 257 КК України – Бандитизм – як таку, що є непотрібною при наявності статті більш широкої сфери застосування, тобто ст. 255 – Створення злочинної організації, і надалі кваліфікувати озброєні напади не як бандитизм, тобто за ст. 257 КК України, а як сукупність статей 255 – Створення злочинної організації та 187 – Розбій – для неозброєних членів банд-формувань і як сукупність статей 225 – Створення злочинної організації, 187 – Розбій і 263 – Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами – для озброєних учасників бандитського нападу. При цьому озброєні члени злочинної організації за інших рівних умов мають нести суворіше покарання, як такі, що фактом своєї озброєності надають діям більшу суспільну небезпеку, ніж неозброєні нападники. З одного боку, такий підхід є дуже складним і представляється надто комплексним за наявності конкретної статті про бандитизм, яка, з практичної точки зору, є реально працюючою та самодостатньою, і наявність окремої статті суттєво спрощує роботу правоохоронних органів. Але при цьому слід визнати, що надто загальне формулювання змісту ст. 257 – Бандитизм – у КК України інколи призводить до неможливості індивідуального підходу у визначенні покарання кожному учаснику банди окремо. Багато в чому ця проблема зумовлена також і відсутністю у законодавстві України чіткого кримінально-правового визначення таких понять, як “організована злочинна група”, “злочинна організація”, відсутність чітких критеріїв визначення і встановлення факту дії злочинців за попередньою змовою і т. ін. Сьогодні практики переважно здійснюють таке розмежування, виходячи виключно з кримінологічного поняття ступеня організованості злочинного формування, рівня взаємної координованості, терміну спільної злочинної діяльності і т. ін. [18]. Тут можна запропонувати й третю точку зору щодо вирішення цієї проблеми: видання Верховним Судом України чіткого роз’яснення стосовно правової спрямованості й чіткого розмежування сфери дії цих двох об’єктивно схожих статей Кримінального кодексу України, але такий захід може лише тимчасово вирішити деякі непорозуміння та колізії, адже ознаки виконання об’єктивної сторони бандитизму і створення злочинної організації постійно урізноманітнюються.
1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусcкого языка. – М.: Рус. яз., 1989. – Т.1. – С. 44.
2. Яременко В., Сліпушко О. Новий словник української мови. – К.: Аконіт, 1999. – Т.1. – С.88.
3. Уголовное уложение Российской империи от 22 марта 1903 года. – С.Пб.: Изд–во книжного магазина г.Чичинадзе Д. В., 1903. – 157 с.
4. Кримінальний кодекс УРСР від 23 серпня 1922 р. – Х.: Юрид. вид-во Наркомюсту УРСР, 1924.
5. Кримінальний кодекс УРСР від 8 червня 1927 р. – Х.: Юрид. вид-во Наркомюсту УРСР, “Харків-друк”, 3-тя держдрукарня, 1927. – 134 c.
6. Кримінальний Кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Кодекси України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 3. – С. 4 – 147.
Завантажити реферат