Українська держава у 1654—1659 pp.

За Березневими статтями навесні 1654 p. Б.Хмельницький вже в союзі з Росією розпочинає війну з Польщею, щоб завершити об'єднання українських земель в етнічних межах, аж до Вісли й угорського кордону. Разом з тим, гетьман наполегливо зміцнює вже існуючу незалежну українську державу.

Територія незалежної України. Договір 1654 р. не торкався територіального складу української держави. Малося на увазі, що у підданство до Росії переходять землі України, на яких проживали українці, що звільнилися з-під влади Польщі. Це був великий простір: на лівому березі Дніпра — Чернігівщина і Полтавщина, на правому — Київщина, східна Подолія, частина Волині. Вже після січня 1654 р. у Польщі була відвойована частина Білорусії, яка приєднувалася до України як Білоруський полк. Запорізька Січ також входила "під високу руку" російського монарха, оскільки складала невід'ємну частину України, хоча й мала автономне ста­новище.

Суспільний устрій. Звільнення з-під влади Польщі, формуван­ня самостійної національної держави створили сприятливі умови для піднесення виробничих сил України. Цьому сприяло вигнання польських феодалів та виключення їх з економічного життя Украї­ни, зменшення магнатсько-шляхетського землеволодіння, збіль­шення дрібної козацької власності на землю, а, отже, і виробників, що працювали на ринок з послабленням тиску феодальної експлу­атації.

Феодали. Основна маса земель вигнаних польських феодалів була передана до скарбниці, а також дісталася козацькій старшині. У такий спосіб клас феодалів поповнився козацькою старшиною. Було встановлено, що кожний обраний на посаду в один із трьох урядів, діставав шляхетні права, старшина ставала пануючим кла сом. Феодали (старшина та шляхта) привласнили також привілеї вигнаних з України польських феодалів — за ними закріплювалося виключне право на зайняття промислами (поташним, пивоварним. млиновим), а також оптовою торгівлею. Б.Хмельницький надавав феодалам захисні універсали, що підтверджували їх привілеї.

Духовенство. Змінився і статус православного духовенства. За договором 1654 p. православна церква в Україні була відновлена в своїх правах. Царський уряд підтвердив права та привілеї право­славного духовенства та пообіцяв не порушувати їх. Привілейоване становище православного духовенства визначалося роллю, яку цер­ква відігравала в ідеологічному та політичному житті України. Правове становище духовенства наближалося до статусу шляхти.

Реєстрове козацтво. Уточнюється правовий статус такої групи населення, як реєстрове козацтво. За Березневими статтями з ос­таннього мало бути сформовано військо України. Тому після 1654 p. реєстровими стали вважати усіх, хто служив у війську. Звідки, мабуть, і з'явилася нова назва реєстрового козака — "вои­нского звания человек".

Як відомо, реєстр був оголошений в 60 000 козаків. Проте Б.Хмельницький, щоб зменшити соціальну напруженість, залишив у складі реєстру додатково ще значну кількість осіб. Реєстровці були майнове заможними, інакше вони не могли б нести службу. Цар не давав їм платні, а служба потребувала витрат. Реєстровці були власниками землі. Джерелом земельних володінь більшості з них було захоплення земель, які стали безхазяйними у 1648—1654 pp. Рядові реєстрові козаки несли військову службу (бойову і похі­дну), яка була досить важкою та підлягала тільки своїй козацькій адміністрації.

Селяни-посполиті. Основну масу економічно підлеглого насе­лення, як і раніше, складали селяни (посполиті). "После войны Богдана Хмельницкого, як осели люди, тогда можайные пописа­лись в казаки, а бедные остались в мужиках", тобто посполитими і феодально залежними. Це становище відповідало інтересам і напо­ляганням козацької старшини, які були чітко відображені у статтях Б.Хмельницького.

Разом з тим слід відмітити таке нове явище як збільшення прошарку вільних селян. Це сталося внаслідок скасування польсь­кого землеволодіння та зменшення землеволодіння української шляхти. До того ж, значна маса селян, яка брала участь у війні, спроміглася увійти до розряду вільних жителів військових поселень, де вони покозачилися. Ці покозачені селяни набули право на володіння землею і на особисту свободу.

Це явище великого значення — воно на той час послабило систему феодального гноблення в Україні. М.Драгоманов зазначав, що після 1654 p. сільське населення України здебільшого було вільним. Вільні селяни підлягали козацькій адміністрації. Тих селян, які не покозачилися, було повернуто феодалам, проте режим експлуатації був пом'якшений. Як і раніше, Хмельницький закли­кав феодалів поводитися скромно з підлеглими, не переобтяжувати їх феодальними повинностями.

Приватновласницькі селяни зберігали право переходу. Проте українські феодали користувалися будь-якою нагодою, щоб це пра­во обмежити. Особливо вони старалися не допустити переходів селян у козаки. Чіткого правового відмежування козацтва від се­лянства Хмельницький так і не зробив.

Міське населення. Після 1654 p. кількість міського населення України, а головне — його роль в економіці, зростає. З вигнанням польської шляхти багато міст вийшло з-під її феодальної влади і більшість городян одержали особисту волю. Основну частину насе­лення міста складали міщани. "Ті, що не пристали до козаків, пішли у міщани". Тому часто термін "городяни" визначає саме цю частину населення міста. Термін "міщани" поширився й на усіх жителів полкових і сотенних міст. Провідна роль у житті міст перейшла до українського населення. Б.Хмельницький збільшив число міст, що управлялися за магдебурзьким правом. Він звільнив ці міста від постоїв та інших військових обов'язків, надавав купцям і ремісникам різні пільги.

Політичний устрій. Згідно з Березневими статтями в Україні зберігався апарат влади та управління — військово-адміністративна, військово-козацька і полково-сотенна система, яка склалася у 1648—1654 pp. Гетьман Б.Хмельницький твердо і впевнено очолив цю систему.

За наявності великих повноважень та впливу гетьман не був єдиновладним правителем. Як такий, він, перш за все, був важли­вою складовою частиною військово-адміністративної і полково-со-тенної організації, яка (і, насамперед, генеральний уряд) визначала його політику, спрямовувала його дії. Козацька старшина, шляхта, військо були опорою гетьмана.

Після 1654 p. полковий устрій поширюється й на Слобожан­щину. З введенням полкового та сотенного територіального поділу тут засновується полкова та сотенна адміністрація. У 1652 p. ство­рюється Острозький полк, потім Ьюмський, Охтирський, Сумсь­кий та Харківський. Острозький полк заснували переселенці-коза­ки та селяни Чернігівського полку, чим встановлювалася спадко­вість між полковою організацією України та Слобожанщини. Організація на цій території відрізнялася лише тим, що в адмініст­ративних і військових справах вона була підпорядкована безпосе­редньо білгородському воєводі, а через нього — Розрядному прика­зу. Харківський полк був підлеглий харківському воєводі.