Тимчасовий уряд та його органи в Україні

Влада величезного центрального державного апарату, який очолювався Тимчасовим урядом, природно, повністю поширювала­ся і на Україну, оскільки він негайно проголосив лозунг "єдиної та неподільної" Росії.

Буржуазні місцеві органи влади в Україні, як і в усій Росії, стали утворюватися відразу ж після одержання звістки про революцію у Петрограді. Цей процес відбувався паралельно і організацією Рад робітничих і селянських депутатів. У березні спочатку у великих промислових і адміністративних центрах, а згодом — в усій Україні були створені комітети громадських організацій. Вони складалися переважно з членів міських дум, хоч до участі у формуванні буржу­азної влади на місцях залучались також представники інших орга­нізацій.

Партійний склад комітетів був переважно кадетський. Предс­тавники меншовиків і есерів також входили до складу рад об'єдна­них громадських організацій і брали участь у їх діяльності.

Буржуазія прагнула до того, щоб її органи на місцях мали вигляд законних спадкоємців влади. Голова Катеринославської зе­мської управи на нараді земців і фабрикантів, звертаючись ло губернатора, заявив, що зібрання просить "його превосходительст­во про утворення комітету громадських діячів . при їхньому прево-сходительстві" Цей місцевий орган влади в Катеринославі одер­жав назву "Комітет представників громадських демократичних ор­ганізацій".

Буржуазія утворювала власні комітети, щоб з їх допомогою прибрати владу до своїх рук. Місцеві комітети негайно заявили про своє визнання Тимчасового уряду і зверталися до населення із закликом підкорятися цьому уряду.

Проте у деяких центрах України комітети громадських органі­зацій поступово виходили з-під контролю Тимчасового уряду. 4 березня у приміщенні Київської міської думи було утворено Раду об'єднаних громадських організацій у складі представників від гу­бернської, міської та повітових управ, земського союзу, союзу міст, воєнно-промислового комітету, біржового комітету, кооперативів тощо. Виконком цієї Ради протягом перших пореволюційних міся­ців вважався найвищою владою у місті. З будинку думи було знято біло-синьо-червоний триколір Російської імперії та вивішено жор­стоко гнаний самодержавним режимом синьо-жовтий український прапор, а також прапори численних у місті національних меншин.

Громадські ради і комітети створювались в усіх губерніях України. Вони розглядалися як представницькі органи місцевої влади. Панівне становище в них зайняли представники торгово-промислових кіл і управлінської бюрократії.

У громадських комітетах, як уже зазначалось, велику роль відігравали представники партії кадетів, які спочатку користувалися в українських містах великим впливом. Партія кадетів, яка після Лютневої революції виступала за республіканську форму правління і називала себе партією народної свободи, закликала до припинен­ня класової боротьби і доведення світової війни до переможного кінця. В Україні близьким за рядом програмних положень до партії кадетів було "Товариство українських поступовців" (ТУП), перет­ворене у червні 1917 р. в Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). Але ТУП на відміну від кадетів вимагало автономії для України.

Громадські комітети утворювалися і на селі. У березні розпо­чалася масова ліквідація колишніх управ. Замість старих волосних управ утворювалися волосні та сільські виконавчі громадські комі­тети — органи Тимчасового уряду. Наприклад, було сформовано виконавчий громадський волосний комітет у с. Миропіллі Харків­ської губернії. Тимчасовий уряд зберіг у волосних виконкомах вплив буржуазії та ліберальних поміщиків. 20 березня він розіслав циркуляр, згідно з яким пропонувалось утворювати волосні вико­навчі громадські комітети під керівництвом і наглядом комісарів уряду, а до їх складу залучати "місцевих землевласників і усі інтелігентні сили села". З волосними та сільськими громадськими комітетами співробітничали також меншовики і есери.

Про характер місцевих органів Тимчасового уряду свідчить соціальний склад губернських і повітових комісарів. Уже в перші дні Лютневої революції повсталі маси вигнали царських губернаторів, багато з них були заарештовані. Тимчасовий уряд видав 4 березня з цього приводу постанову, згідно з якою губернатори та віце-губер­натори усувалися від посади, а їх обов'язки покладалися на голів губернських земських управ — губернських комісарів. Обов'язки повітових справників цією ж постановою було покладено на пові­тових комісарів — голів повітових земських управ. Голів земських управ було обрано до революції на основі антидемократичного царського закону. За своєю соціальною суттю вони в основному були обуржуазненими поміщиками. Більшість комісарів належала до октябристів і кадетів. Вони у значній частині зберігали на місцях старий державний апарат і його діячів, за винятком найбільш скомпрометованих прибічників царизму. Губернські та повітові комісари вживали всіх заходів, щоб припинити дальший розвиток революції та демократії, не допустити розширення національно-ви­звольного руху. Про це свідчать, наприклад, численні донесення губернських і повітових комісарів в Україні Тимчасовому уряду, міністерству внутрішніх справ та іншим органам центральної влади.

Великі надії у зміцненні своєї влади на місцях буржуазія покладала на органи земського і міського самоврядування. Були утво­рені волосні земства ~ зібрання і управи та дільничні міські управління (районні думи). Останні утворювалися в містах з насе­ленням не менше 150 тис. чоловік. Вони допомагали міській думі управляти господарством в окремих районах міста. Шляхом демок­ратизації виборів у земські та міські установи був розширений їхній склад. Цим буржуазія зміцнила своє керівне становище в земствах і думах. Проте і трудящі, особливо у містах, розширили своє представництво в думах і земствах, як, наприклад, наприкінці березня у Луганську.

Значну увагу Тимчасовий уряд приділяв формуванню охоронного апарату. Проблема його організації для локалізації революційного руху та лівоекстремістських проявів, котрі під час Лютневої революції виходили далеко за межі звичайної демократичної революції, була однією з найскладніших проблем, з якою довелося зіткнутися Тим­часовому уряду. Мала місце й реальна загроза контрреволюційного військового перевороту і встановлення реакційної військової дикта­тури, що теж могло призвести до ліквідації демократії,

Десятимільйонна слабодисциплінована армія, що у значній своїй частині перебувала під впливом більшовицької агітації, не могла бути використана для боротьби із зазначеними проявами. Уряд міг розраховувати, але не завжди впевнено, як засвідчила практика, лише на дуже обмежене число добірних військових час­тин, не допускаючи звернення безпосередньо до широких солдат­ських мас. Був розширений центральний апарат військового мініс­терства, витрати на утримання якого подвоїлися. Проте із цього нічого не вийшло. Усе більш реальною ставала більшовицька заг­роза. Солдатські маси — у більшості своїй селяни, переодягнені в солдатські шинелі, — в умовах війни легко піддавалися більшови­цькій агітації.