Тимчасовий уряд та його органи в Україні

Необхідно було терміново утворити нові спеціальні органи охорони буржуазно-демократичного ладу. Це питання виникло ще під час переговорів між делегаціями виконкому Петроградської Ради і Тимчасового комітету Державної думи з питання про прог­раму майбутнього Тимчасового уряду. Тим більше, що озброєні робітники і повсталі війська розпочали ліквідацію поліції та жанда­рмерії. Вони захоплювали і громили поліцейські участки, арешто­вували ненависних стражів старого ладу, секретних агентів політи­чної поліції — провокаторів. Ліквідація поліції та жандармерії про­ходила і в усій Україні. Їх керівники, маневруючи, намагалися врятувати від повного розгрому ці чужі народові органи. Так, поліцмейстер Києва після одержання звістки про перемогу револю­ції в Петрограді і утворення буржуазного Тимчасового уряду на загальних зборах поліцейських міста закликав їх до підкорення новій владі. У Катеринославі начальник губернського жандармсь­кого управління видав наказ аналогічного змісту. Проте злам старої поліції був здійснений революційними масами грунтовно і зайшов набагато далі, ніж це було потрібно буржуазії.

Тимчасовий уряд не міг не зважати на настрої трудящих. Він санкціонував ліквідацію найбільш одіозних установ царського ка­рального апарату — жандармерії та поліції: 6 березня 1917 p. було проголошено про ліквідацію корпусу жандармів, а 10 березня ска­совано департамент поліції. Почалось формування народної міліції. У складі міністерства внутрішніх справ замість департаменту поліції було утворене Головне управління у справах міліції. В той же час Тимчасовий уряд надав своїм губернським комісарам право вирішу­вати питання про прийняття на службу в міліцію осіб "достойних з числа колишніх членів поліції та корпусу жандармів". У результаті в Одесі, наприклад, у квітні 1917 р, відбували службу в міліції 4 колишніх пристави, 9 колишніх поліцейських, 46 раніше усунутих околодочних наглядачів, 121 городовий, 100 канцеляристів. Народ­ну міліцію у Бахмуті очолював колишній повітовий справник. Але були й нові моменти. Так, представники інтелігенції посіли посади міських і дільничних комісарів поліції.

На місцях, таким чином, діяла народна міліція, підпорядкова­на комісарам Тимчасового уряду, та робітнича міліція, підпорядко­вана Радам.

В Україні чиновники Тимчасового уряду неодноразово вико­ристовували загони народної міліції для придушення виступів селя­нства, борців за національне визволення, що свідчило про спроби Тимчасового уряду перетворити народну міліцію на інструмент своєї каральної політики. Проте зупинити дальший розвиток рево­люції у країні вони вже на могли.

Тимчасовий уряд намагався зберегти в основному стару судову систему. Головну причину недоліків судоустрою та судочинства він вбачав у відступі від буржуазної судової реформи 1864 p. і вважав за необхідне очистити судові статути від різних нашарувань пізніших контрреформ. Проте розмах революції не дозволив Тимчасовому уряду обмежитися тільки цим. Йому довелося підтвердити ліквіда­цію фактично зруйнованих революцією тих судових установ цариз­му, які були ненависні народові, — верховного кримінального суду, особливих присутствій за участю станових представників при Сена­ті та судових палатах, військово-польових судів. Проте після черв­невої кризи військове- польові суди були відновлені Тимчасовим урядом 12 липня 1917 p. під назвою "військово-революційних" з правом виносити смертні вироки. Такі суди влітку 1917 p. діяли у Києві, Житомирі, Вінниці, Кременчуку та інших містах прифрон­тове? смуги. Більш того, за наказом О.Керенського комісія з пред­ставників воєнного міністерства і міністерства юстиції підготувала законопроект про військово-революційні суди в тилу, за яким допускалося застосування смертної кари також в тилових умовах.

Основна форма дореволюційної судової організації — окружна юстиція — була залишена Тимчасовим урядом майже без змін, лише дещо розширилася її компетенція. Окружні суди навіть перетворили­ся в органи реєстрації спілок і товариств. Зміни у становищі засіда­телів полягали у відміні для них майнового цензу і допущенні до складу присяжних засідателів військових чинів, учителів церковно-приходських і народних шкіл та деяких інших категорій населення, які раніше були позбавлені цього права. Інші обмеження збереглися (не допускалася участь жінок, обмежувалася участь солдат і робітни­ків).

Значної демократизації зазнала мирова юстиція. Розширилася система мирових судів — вони були впроваджені у більшості губе­рній європейської частини Росії. В Україні мирові суди, ліквідовані (за винятком Одеси і Харкова) на основі судово-адміністративної контрреформи 1889 p., тепер були відновлені. Збільшилася також питома вага мирової юстиції. Постановою Тимчасового уряду від 4 травня 1917 р. "Про тимчасовий устрій місцевого суду" розширю­валася кримінальна і цивільна підсудність мирового суду. Тут тепер могли розглядатися цивільні позови до 1000 крб., а також криміна­льні справи, по яких покарання перевищувало півтора роки тюремного ув'язнення. Мирові суди, таким чином, заступили земських начальників у сфері виконання останніми судових функцій, а також волосні суди, повітових членів окружного суду і міських суддів. Замість одноособового мирового судді утворювалася колегія у скла­ді голови — мирового судді та двох членів суду. Щоб бути обраними в мирові судді і членами мирового суду треба було мати середню освіту і три роки попередньої державної служби.

Законом Тимчасового уряду від ЗО травня 1917 p. утворювали­ся суди по розгляду адміністративних справ. Згідно з цим законом у кожний повіт призначався адміністративний суддя. В губернських та обласних містах були сформовані особливі адміністративні відді­лення, а у Сенаті вищою інстанцією для адміністративних суддів став перший департамент. Вони розглядали конфлікти між держав­ними органами, комісарами уряду та громадськими установами.

Значним демократичним, але тимчасовим заходом було санк­ціонування урядом, так званих, тимчасових судів, котрі утворюва­лися з перших днів революції на основі самодіяльності мас. Такі суди керувалися революційною совістю та власною правосвідоміс­тю. Тимчасовий уряд вжив відповідних заходів, щоб ввести їх діяльність в рамки російської законності. Він поставив діяльність означених судів під контроль мирових суддів. 6 березня було розро­блено інструкцію про тимчасові суди. Вони утворювалися у складі мирового судді, який виконував функції головуючого, і двох членів суду: одного представника від робітників і одного — від солдатів. Тимчасовим судам надавалося право розглядати справи про злочи­ни, спрямовані проти особистої безпеки та майнових прав грома­дян, порядку і спокою.

На практиці тимчасові суди розглядали також інші криміналь­ні, а в деяких місцях — і цивільні справи. Вони виконували і функції нагляду: стежили за обгрунтованістю та правильністю три­мання арештованих під вартою. Судочинство в цих судах було усним та гласним, їх вироки не підлягали оскарженню і виконува­лись негайно; вони могли бути скасовані лише міністром юстиції в порядку нагляду.