Суспільно-політичний лад і право в західноукраїнських землях (друга половина XVII ст. — друга половина XVIII ст.)

У Північній Буковині і Закарпатті кількість міст із магдебур­зьким правом була досить обмеженою, більшість з них вважалася державними або приватновласницькими.

Суд. За часів польського панування на західноукраїнських землях суди мали чітко виражений становий характер. У кожному повіті шляхта обирала суди земські (в цивільних справах), громад­ські (в кримінальних справах) і підкоморські (в земельних спорів). Усі вони були судами першої інстанції. Скарги на їх рішення розглядалися коронним трибуналом у Варшаві, а з 1764 p. — Люблінським трибуналом. У містах діяли лавні суди, наступною інстанцією для яких був асесорський суд на чолі з канцлером.

У другій половині XVII ст. одержали свій розвиток конфеде-ратські суди. Вони діяли на території окремої конфедерації. На час їх дії звичайні суди припиняли свою роботу. На період, коли королівський престол залишався вакантним, створювалися спеціа­льні кримінальні, так звані, каптурові суди.

Право. Джерелами права на західноукраїнських землях середи­ни XVII ст. і до кінця XVIII ст. були звичаї, пристосовані до потреб феодального суспільства, нормативні акти Литви та Польщі у виг­ляді привілеїв, що надавалися окремим соціальним групам, інші акти центральної влади та магдебурзьке право. У другій половині XVI1-XVIII ст. були зроблені перші переклади збірників магдебур­зького права на українську мову. Найважливішим джерелом права вважався Статут Великого князівства Литовського 1588 p.

Наприкінці XVIII ст. зусиллями імперської, антинаціональної політики російського царату було ліквідовано найцінніше завою­вання українського народу — його національну державність, яка проіснувала 135 років (1648—1783 pp.) Одним із відчутних ударів, завданих їй царатом, було скасування гетьманства, яке з часів Б.Хмельницького символізувало національний державний суверені­тет України. А з скасуванням полково-сотенного устрою, українські землі було зведено до становища звичайної російської провінції. По всій Україні насильницьким шляхом встановлювалися органи упра­вління Росії, впроваджувалося загальноімперське законодавство.

Українська правова система у XVIII ст. у рамках феодаль.'іо-го суспільства набула свого найвищого розвитку. Орієнтована на європейську континентальну систему права вона пережила період узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду, пройшла най­вищу стадію систематизації — кодифікацію. Про глибинний, об'єктивний характер української правової системи свідчить той факт, що вона (так офіційно і не визнана російським урядом) діяла в Україні аж до 40-х років XIX ст.

Розвиток суспільно-політичного ладу і права в західноукраїн­ських землях кінця XVII — другої половини XVIII ст. збігся з процесом розкладу державно-правової системи Речі Посполитої, що негативно позначилося на розбудові суспільно-політичного життя українського населення. Внаслідок насильницького розподі­лу західноукраїнських земель між Австро-Угорською та Російською імперіями, процес консолідації української нації, об'єднання укра­їнських етнічних земель затягнувся на сторіччя.