Суспільний лад Київської Русі у другій половині IX — першій третині XII ст.

Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодін­ня. Феодальна земельна власність є економічною основою пануван­ня класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. і археологічні пам'ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київ­ській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес йшов швидше (наприклад. Київська, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в'ятичів, дреговичів). Первісною фор­мою реалізації феодальної земельної власності було полюддя. Появу останнього можна розглядати як ознаку "стрибка із первіснооб-щинності у феодалізм", переходу східнослов'янського суспільства на новий ступінь. Полюддя — це інститут прямого позаекономіч­ного примусу населення, в якому головна роль належить відноси­нам панування та підкорення — початковій фазі перетворення землі у феодальну власність .

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівсь­ке начало у цей час було ще недостатньо диференційовано. Форму­вання великокнязівського домену і доменів окремих князів посили­лося у Х ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу. Прикладом князівського землеволодіння були села Ольжичі і Будутіно, що належали княгині Ользі. Про значні розміри домену Володимира Святославича свід­чить літопис, в якому йдеться про його пожертвування Десятинній церкві" . Князівське землеволодіння, як і всякого роду князівських жителів (огнищани, старости та ін.), охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку. Про це говориться, зокрема, в статтях 19—28, 32—33 Короткої редакції Руської Правди (Кр. Пр.).

Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів, з'являються також боярсько-дружинницькі землеволодіння. У літописній розповіді про похід Ольги в Іскоростень згадуються древлянські "кращі мужі", яких, за думкою деяких дослідників, можна вважати власниками феодальних вотчин. Літопис повідом­ляє, що у 1096 p. князь Мстислав Володимирович припинив воєнні дії та "розпусти дружину по селом" .

Треба сказати, що питання про час виникнення на Русі бояр­ського землеволодіння поки що через неповноту джерел не виріше­не істориками. Суперечливими є і думки археологів. Проте у ст. 34 Кр. Пр. високий штраф за псування межового знаку свідчить про посилений захист перш за все приватного землеволодіння.

У Поширеній редакції Руської Правди (Пр. Пр.), яка належить до кінця XI — початку XII ст., але відобразила більш ранній період розвитку суспільного ладу, йдеться про боярських тіунів, рядовичів і холопів, а також про боярське спадкоємство . Феодальні земле­володіння збільшувалися за рахунок як великокнязівських і князі­вських пожертвувань, так і захоплення пустинних земель і земель общинників.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква. Йшов процес формування духовенства, верхівку якою ста­новили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) і біле (мирське). Поступово поши­рюється практика дарування землі монастирям і церквам, що пере­творювало їх у великих землевласників. Наприкінці XI ст. виникло церковне землеволодіння .

Адміністративним і господарським центром феодальних воло­дінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де знаходилися органи верховної державної влади. Тут був і великокнязівський двір. Великокнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і проживали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, Берестові та інших поселеннях. Такі міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, являли собою центри окремих місцевих князівств. Більш дрібні міста були цент­рами боярських вотчин, церковного землеволодіння.

У Київській Русі феодальне землеволодіння охоронялося зако­нодавством. Руська Правда передбачала накладення великих штра­фів (12 гривен) за порушення межі феодальної оранки.

Феодали були пов'язані між собою системою васальних відно­син, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволо­діння. Система сюзеренітету-васалітету, в основі якої лежали еко­номічні та політичні інтереси феодалів, забезпечувала його консо­лідацію, сприяла класовій єдності. Васальні відносини усередині феодального класу відображені ще у договорі Русі з Візантією (911 p.). Великий князь спирався на менших князів і бояр, а вони шукали у нього захисту під час воєнних сутичок.

За феодалами, що консолідувалися у клас, закріплялись особ­ливі привілеї, зафіксовані у правових пам'ятках, перш за все у Руській Правді. За убивство княжих мужів встановлювався штраф у розмірі 80 гривен, що вдвічі перевищувало штраф за вбивство простої вільної людини (статті 19, 22 Кр. Пр.; статті 1, 3 Пр. Пр.). Посилено захищалися честь і гідність членів сімей феодалів церков­ним статутом великого князя Ярослава. За примушення огнищани­на без санкції князя випробуванню залізом (за "муку") штраф був у чотири рази більшим, ніж за "муку" смерда (ст. 38 Кр. Пр.; ст. 78 Пр. Пр.). Бояри і дружинники користувалися привілеями при пе­редачі майна у спадщину (статті 90, 91 Пр. Пр.).

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які на були зафіксовані у правових пам'ятках, але складалися у реальному житті. Все це виділяло їх зі складу населення Київської Русі. Таким чином, у Київській Русі поряд з класовим поділом суспільства йшов процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп серед населення.

Крім феодалів, у Київській Русі існували вільні селяни — общинники, вільне міське населення, феодально залежне населення, раби.

Вільні общинники. Основну масу сільського й міського насе­лення Київської Русі становили "люди". У Руській Правді (Кр. Пр.) під цим терміном виступають усі вільні, переважно селяни-общин­ники, на противагу феодалам. У такому ж розумінні термін "люди" вживається і в Пр. Пр. Збереження протягом довгого періоду терміна "люди" щодо вільного населення вказує на те, що процес феодалізації, який проходив, неоднаково зачіпав інтереси окремих селянських общин. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу). У Київській Русі існувала суспільна власність на землю.

Вільні селяни-общинники підлягали експлуатації, сплачуючи данину, засобом збирання якої було полюддя. З самого початку данину збирали з "диму" (дому). Коли феодальний спосіб виробни­цтва став панівним, а власність на землю феодалів — основою експлуатації безпосередньо виробників матеріальних благ, термін "люди" набув значення феодально залежного селянства, яке експ­луатувалося державою шляхом збирання данини, розміри якої зале­жали від кількості і якості землі, що знаходилась у селян, або окремими феодалами шляхом примусу селян відробляти барщину чи збирання оброку.