В 1722 році після першого поділу Польщі покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. За новим адміністративним поділом 1781 року Коломия були включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. В 1811 році створюється Коломийська округа, межі якої і колишнього повіту практично співпадали. Основним заняттям населення було млинарство, ґуральництво, винокурство, а також гончарство.
Новий етап в розвитку округи відіграла збудована в 1866 році залізниця Львів-Чернівці, а в 1876 році – Львів-Бухарест. В Слободі Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стовп чатові і Джурові – буре вугілля. У 1885 році в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку. В Коломиї і в навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля.
1 листопада 1918 року на уламках Австро-Угорської імперії була утворена незалежна Західно-Українська Народна Республіка (ЗУРН). Але польські війська розпочали проти молодої республіки війну. 15 грудня 1918 року Коломия урочисто провела на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні Коломия пішли добровольцями в Українську Галицьку Армію. Та період існування вільної суверенної Української держави був коротким. І знову окупація Східної Галичини польськими військами.
У вересні 1939 року територія Західної України була приєднана до Радянського Союзу. 4 грудня утворена Станіславська область з районним адміністративним поділом. В 1940 році утворений Коломийський район.
Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та розстрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили місто і район.
Коломия і навколишні села поступово змінювали своє обличчя. Поруч з легкою, харчовою і деревообробною промисловістю в місті з’явилися машинобудівна, металообробна та будівельна галузі. Тепер в місті і районі працює понад 60 промислових, будівельних, транспортних та торговельних підприємств, діють понад 70 кооперативів і малих підприємств. Коломийщина в числі інших районів області включилася в побудову незалежної Української держави, проголошеної урочисто Декларацією про державний суверенітет України.
В даний час Коломийський район поділений на 3 селищних і 39 сільських Рад. В районі селища міського типу Гвіздець, Отинія, Печеніжин та 81 сільських населених пунктів. Коломия – місто обласного підпорядкування.
Розділ 3. Характеристика природних умов і ресурсів
3.1. Рельєф
Північна частина Коломийського району лежить у Передкарпатті, південна – у межах Покуття. Поверхню Передкарпаття займає підвищена полого хвиляста рівнина, значно розчленована. Покутську частину складають низькогірні хребти з пологими схилами, куполоподібними вершинами, розділені річковими долинами. Переважаючі абсолютні висоти в долині р.Прут – 200-300 м, Передкарпаття і Покуття – 300-400 м. Найвищі ділянки району – на південно-західній окраїні району на границі з Надвірнянським і Косовським районами 600-800метрів над рівнем моря (передгір’я Покутсько-Буковинських Карпат, найвища точка – 775 м). Весь район розташований у Передкарпатській височинній фізико-географічній області та в Зовнішніх Карпатах.
Рельєф міста Коломия – рівнинно-терасний, загальний похил поверхні району – на схід. Абсолютна висота міста Коломия – 288,2 м над рівнем моря, абсолютні відмітки урізу води р.Прут (с.Корни) – 262,3 м.
3.2. Тектонічні структури
Територія району лежить у межах двох великих тектонічних структур: південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи (Волино-Подільської плити) і Передкарпатського передового прогину. Платформенна ділянка займає північно-східну окраїну району (приблизно третю частину), південь і захід займають Зовнішня і Внутрішня зони Передкарпатського передового прогину.
Волино-Подільська плита являє собою схил Українського кристалічного щита. Її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000 м) палеозойських і мезозойських відкладів, що мають нахил пластів усього 1-2 градуси.
Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської геосинкліналі. Внутрішня зона (запрутська, південний схід району) вкрита потужною товщею (до 7000 м) відкладів крейдового, палеогенового і неогенового періодів. Як правило, всі вони морського походження, в окремих місця зімнуті в пологі лінійні складки. Зовнішня зона прогину відокремлена від попередньої (Внутрішньої) лінією розломів. Вона має платформ енну структуру з характериними куполоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена тектонічними розломами і скидами. Товщина осадочних порід сягає 3000 м. Обидві зони зверху вкриті неогеновими моласами, що складаються з пісковиків, конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків.
3.3. Корисні копалини.
Заслуговують на увагу невеликі і забуті нафтові промисли Слободи Рунгурської та буровугільні родовища Ковалівки, Спасу, приурочені до Зовнішньої зони прогину. З метасоматичними вапняками тиранської свити (верхній тортон) пов’язані промислові поклади самородної сірки Назірної, які залягають в покрівлі гіпсів та ангідритів або переверстуються ними. Є поклади газу. В достатній кількості є будівельні матеріали (пісковики, гравій, галечник), в багатьох місцях виходять глини, придатні для виробництва цегли та черепиці. Під час глибоких розвідкових пошуків нафти та газу на території с.Коршів виявлено сірководневі води близькі Мацестинського родовища на Кавказі. Є кухонна сіль, торф, озокерит.
3.4. Геологічна будова.
Територія плити та Зовнішньої зони складена породами неогенового періоду кайнозойської ери (верхній міоцен): глини, пісковики, гіпси, ангідрити, солі, алевроліти; Внутрішньої зони – породами неогенового періоду (нижній і середній міоцен): конгломерати, пісковики, глини, солі, аргіліти.
В кінці палеогену (25±2 млн. років тому) почалося підняття Карпат. Одночасно відбувалося опускання Передкарпатського крайового прогину, що почав заповнюватися потужними товщами (5-7 км) осадових порід, які називаються мол асами. Це продукти руйнування гір, складені конгломератами, пісковиками, мергелями, що виносились у прилеглий морський басейн. Опускань разом з Передкарпатським крайовим прогином зазнавала і Волино-Подільська плита, частина якої відкололася і утворила Зовнішню зону названого прогину. Море, що затопило в неогені згаданий простір, називають Сарматським, яке в зв’язку з підняттям Поділля і Карпат поступово перетворилось у вузьку лагуну і почало відступати у південно-східному напрямку (9-14 млн. років тому). Вслід за відступаючим морем побігли паралельно одна до одної річки. Кінець неогену ознаменувався і другою фазою карпатської складчастості, утворенням розломів у Внутрішніх Карпатах. У результаті горизонтальних стискань Зовнішня антиклінальна зона Карпат була зірвана по поздовжніх розломах і насунута на внутрішню зону крайового прогину. Насуви в окремих випадках сягають 16-20 км (південний захід району).
Завантажити реферат