У Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю (далі – МНДЦ) протягом семи років здійснюється вивчення протидії комп’ютерній злочинності (кіберзлочинності) в Україні. У 2002 році дослідження проводилися з урахуванням положень Указу Президента України № 1193/2001 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 р. “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України” від 6 грудня 2001 р.
У ряді міждержавних нормативно-правових актів визнано, що кіберзлочинність сьогодні становить загрозу не тільки національній безпеці окремих держав, а загрожує людству та міжнародному порядку.
За оцінками Інтерполу, оголошеними на шостому засіданні Робочої групи по співробітництву правоохоронних органів країн Центральної та Східної Європи (м. Мюнстер, 28–30 серпня 2000 р.) з питань боротьби з комп’ютерною злочинністю, прибутки комп’ютерних злочинців у світі посідають третє місце після доходів наркоділків та нелегальних постачальників зброї.
З початку 90-х років ХХ століття зазначеній проблематиці приділяється значна увага в багатьох державах. Окреслені проблеми перебувають і у полі зору Президента України, Верховної Ради та Уряду України. Стимулом цього виступають також взяті Україною зобов’язання щодо інтеграції у світове співтовариство, у тому числі згідно з Програмою інтеграції України до Європейського Союзу (розділ 13 – “Інформаційне суспільство”).
У той самий час в Україні відсутня концепція стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю. Стурбованість щодо зазначеної проблематики і розуміння її в контексті державної та міжнародної безпеки на загальнодержавному рівні висловив Президент України у своєму виступі на пленарному засіданні Самміту та Асамблеї тисячоліття, а також Ради безпеки ООН (м. Нью–Йорк, вересень 2000р.).
Проблеми кіберзлочинності у контексті інформаційної безпеки як складової національної безпеки розглядалися неодноразово Радою національної безпеки і оборони України. Про це, зокрема, свідчать укази Президента України: «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 р. “Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин”» від 21 липня 1997 р. № 663; «“Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 31 жовтня 2001 р. “Про заходи щодо вдосконалення державної політики та забезпечення інформаційної безпеки України”» від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001. Окремі заходи визначені Президентом України в указах: “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14 липня 2000 р. № 891; “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. № 928/2000; “Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережі передачі даних” від 24 вересня 2001 р. № 891/2001 та ін.
Дослідженням встановлено, що правоохоронними органами з 1994 р. щорічно в Україні офіційно реєструється до десяти злочинів, що вчиняються з використанням комп’ютерних технологій. Однак, статистичні показники не відповідають реальному становищу. З’ясовано, що цей вид злочинів у нашій країні має дуже високий рівень латентності: вони приховані від офіційної статистики. Показники стосовно злочинів, які вчиняються з використанням комп’ютерних технологій, розпорошені у відомчих обліках. За експертними оцінками, рівень латентності кіберзлочинності становить 90–95 %.
Високий рівень латентності кіберзлочинності серед інших чинників зумовлено:
низьким рівнем спеціального технічного оснащення правоохоронних органів сучасними засобами комп’ютерної техніки та комп’ютерними технологіями;
відсутністю знань та навичок виявлення, розкриття та розслідування кіберзлочинів через обмеження доступу до відповідних методик, тактики та техніки;
низьким рівнем інформаційної культури, підготовленості широкого кола кадрів правоохоронних органів та суддів щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності
недовірою потерпілих до правоохоронних органів (пов’язане з вищезазначеними чинниками) і т. ін.
Аналіз змісту вітчизняних підручників з кримінології, криміналістики, кримінального та кримінально-процесуального права свідчить, що зазначеній проблематиці не приділялося належної уваги. Це, у свою чергу, зумовлено тим, що у навчальних закладах, що готують працівників правоохоронних органів, та інших вузах юридичного профілю в нашій країні питання боротьби з кіберзлочинністю практично не розглядалися.
Ґрунтовному дослідженню проблем боротьби з кіберзлочинністю також перешкоджала відсутність показників у державній кримінальній статистиці. Більшість виявлених злочинів, що вчиняються з використанням комп’ютерних технологій, розпорошені у звітності різних підрозділів правоохоронних органів серед показників економічної та інших видів злочинності.
Порівняльний аналіз досліджень зарубіжного досвіду боротьби з кіберзлочинністю свідчить, що вона має тенденцію до зростання. Однією з умов її зростання є ускладнення технічних систем глобального зв’язку (телефонного, радіо- та супутникового, їх взаємоінтеграція) і спрощення доступу до використання комп’ютерних технологій широкого кола користувачів через персональні комп’ютери.
У провідних, економічно розвинутих країнах (США, ФРН та ін.) рівень кіберзлочинності вимірюється кількісно тисячами, економічні збитки становлять мільярди доларів США.
Дослідження проблем боротьби з кіберзлочинністю показало, що орієнтація тільки на технічні та технологічні засоби забезпечення інформаційної безпеки (технічного захисту інформації) в умовах інформатизації, у тому числі профілактики кіберзлочинів, не має значного успіху. Особливо це відчувається з часу приєднання до міжнародних систем телекомунікації нових країн та підвищення інтелектуального рівня користувачів комп’ютерної техніки.
Парадокс полягає в тому, що чим складніше стає комп’ютерне програмно-математичне забезпечення, тим вразливішими виявляються традиційні організаційні заходи та засоби інженерно-технічного захисту інформації в автоматизованих (комп’ютерних) системах, зокрема щодо несанкціонованого доступу.
Проблемою наступного порядку також є і те, що з розвитком сучасних електронних засобів інформації розвиваються технічні засоби перехоплення та доступу до інформації, яка обробляється і передається в електронних системах телекомунікації. Доступ до цих засобів не створює проблеми для злочинних формувань.
Найбільшу небезпеку для суспільства, держави становить транскордонна організована кіберзлочинність: комп’ютерний тероризм; диверсії, інші прояви антагоністичної інформаційної боротьби кримінальних формувань з державою, правоохоронними органами; крадіжки інформації з комп’ютеризованих баз даних та порушення права інтелектуальної власності на комп’ютерні програми; шахрайства з використанням комп’ютерних технологій, особливо у сфері міжнародних економічних відносин (кредитно-фінансова, банківська) і т. ін.
Завантажити реферат