Право власності в Україні

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. ВЛАСНІСТЬ І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

2. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

3. ФОРМИ І ВИДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

4. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

РОЗДІЛ 2. ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. ПОНЯТТЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ (КОЛЕКТИВНОЇ) ВЛАСНОСТІ

2. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3. ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. ВЛАСНІСТЬ І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Цією темою, як правило, розпочинається вивчення окремих інститутів цивільного права. Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Чим же пояснюється таке значення інституту права власності? Перш ніж від­повісти на це запитання дещо скажемо про поняття власності. Його треба про­аналізувати щонайменше у двох аспектах:

економічному і соціальному.

Розглядаючи власність в економічно­му плані, потрібно виходити з того, що власність — це відношення суб'єкта (громадянина, юридичної особи, держа­ви) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі 'моє і не моє" заснована власність. Вла­сність має місце тільки в суспільстві, за 'силовим полем" суспільства немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов'язані були ставитися до неї як до чужої.

Таким чином, власність — це відно­сини між людьми з приводу речі. З од­ного боку цих відносин, — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другого - не власники, всі інші особи, які зобов'язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конк­ретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Підкреслимо, що й саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визнача­ють його економічну структуру, ідеологічне, моральне І політичне обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим від­носинам притаманний вольовий характер, що прояв­ляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому май­ном.

Соціальне значення власності полягає у тому, що за допомогою власності забезпечується самовираження особи, наповнюється реальним змістом її правоздатність. Соці­альний характер власності проявляється тому, що держа­ва, як власник, виплачує пенсії, всілякі допомоги непра­цездатним та іншим громадянам.

Відіграючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишитися поза увагою права.

Інтерес до правового оформлення відносин власності пояснюється, по-перше, необхідністю стабільного забез­печення існуючих потреб громадян та інших суб'єктів правовідносин у майні, захисті інтересів у підприємниц­тві та сфері інтелектуальної діяльності, зробиш власність недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше можливостей що­до володіння, користування й розпорядження своїм майном, ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущенням свавілля суб'єктами відносин власності при володінні, користуванні і розпорядженні майном. Право власності, як будь-яке право, є знаряддям обмеження прав учасників відносин власності.

Отже, відносини власності породжують потребу їх пра­вового регулювання, що веде до виникнення права вла­сності, яке й буде предметом подальшого розгляду.

2. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспек­ти. Під правом власності в об'єктивному аспекті розумі­ють систему правових норм, що регулюють відносини власності. Суб'єктивне право власності - це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридич­ної особи щодо володарювання над речами (тобто нада­на особі можливість володарювати над певною — належ­ною їй — річчю). Складовими суб'єктивного права влас­ності є правомочність — володіння, користування і роз­порядження речами. Названі правомочності становлять юридичне забезпечені можливості власника, вони нале­жать йому доти, доки він залишається власником.

Правомочність володіння — це юридичне забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактично­му зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти не як по­стійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирі­шувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, якщо особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Це враховує­ться правом при встановленні презумпції законності фа­ктичного володіння, що означає: той, у кого знаходиться річ, припускається її законним володільцем, якщо не буде доведено протилежне.

Володіння може бути фактичним і юридичним, за­конним і незаконним (добросовісним і недобросовіс­ним), давнішним.

Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі (договір найму), так і внаслідок протиправного заволодіння (крадіжка, розбій). Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визна­ти його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул. Саме це дає привід законне володіння іменувати титульним володінням.

Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його ще називають безтитульним. Незаконне володіння, в свою чергу, поділяється на добросовісне і недо­бросовісне. Добросовісним є таке володіння, за якого во­лоділець не знає і не повинен знати про його незакон­ність (громадянин придбав у комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Різновидом добросовісного володіння є володіння давніс-не. Володіння визнається давнісним, коли особа, не вла­сник майна, добросовісно, відкрито і безперервно воло­діє ним як своїм власним протягом строку, що переви­щує строк, встановлений законом. У багатьох європей­ських країнах такий строк встановлюється цивільним законодавством залежно від того, яке майно опинилося у добросовісного володільця. Так, ст. 234 ЦК Російської Федерації передбачає, що набувна давність виникає при володінні нерухомим майном впродовж 15-ти років, а іншим майном — 5-ти років.

Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, він називається незакон­ним недобросовісним володільцем (привласнення знахідки, краденого майна). Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим (фальшивим). Прикладом самовільного володіння буде крадіжка, наси­льницького — грабіж або розбій, підробленого — шах­райство.

Можна сказати, що правомочність володіння - це по­чаток права власності. Виникнення права власності у набу­вача закон пов'язує з моментом передачі — отримання ре­чі, а отримання є нічим іншим, як початком володіння.

Правомочність користування — це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Користу­вання майном може проявлятися по-різному. Наприк­лад, власник земельної ділянки, обробляючи землю, ко­ристується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком.