Право власності в Україні

Суб'єктивне право власності є складовою частиною речового права, оскільки власник має можливість задо­вольняти свої інтереси шляхом безпосереднього впливу на речі, що належать йому за правом власності.

Враховуючи це, дамо таке визначення права власнос­ті як цивільно-правового інституту.

Право власності — це сукупність правових норм, які, регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуван­ням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава (п. 1 ст. З Закону України "Про власність"). До суб'єктів права власності віднесено також органи місцевого само­врядування щодо комунальної власності (ст. 41 Консти­туції України).

Народ України, як єдине джерело державної влади в країні, здійснює правомочності власника шляхом рефе­рендуму, а також через Верховну Раду й місцеві ради народних депутатів. Кожен громадянин України має право, відповідно до законодавства, користуватися при­родними об'єктами для задоволення власних потреб. Він зобов'язаний сумлінно охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти їх від­новленню як першооснови свого життя і життя суспільс­тва (ст. 10 Закону України "Про власність").

До громадян як суб'єктів права власності законодавс­тво зараховує громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Всі вони мають рівні майнові права і обов'язки, якщо іншого не передбачено законо­давчими актами України.

3. ФОРМИ І ВИДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Форми права власності. В законі "Про власність" зазна­чено, що власність в Україні виступає у формах приват­ної, колективної і державної власності. Отже, в Україні мають місце такі форми права власності: право приват­ної, право колективної і право державної власності. В основі поділу права власності на форми лежить принцип суб'єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб'єктові. До права приватної власності нале­жить власність громадян та створених ними юридичних осіб. Право державної власності поширюється на влас­ність, яка належить Україні в цілому (загальнодержавна власність) і адміністративно-територіальним одиницям (комунальна власність).

Щодо права колективної власності підкреслимо, що в Україні є власність, яку неможливо зарахувати ні до права приватної, ні до права державної власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним парті­ям та іншим громадським об'єднанням, релігійним та іншим організаціям, які є юридичними особами. Мож­ливо, право саме на цю власність і доцільно називати правом колективної власності. Але законодавець до пра­ва колективної власності, крім перелічених, зараховує також право власності, що належить трудовим колекти­вам державних підприємств, колективам орендарів, колек­тивним підприємствам, кооперативам, акціонерним това­риствам, господарським товариствам та об'єднанням.

Як бачимо, названі суб'єкти або взагалі не можуть виступати суб'єктами права власності, або належать до суб'єктів права приватної чи державної власності.

Отже, можна вважати, що в Україні є повноцінним право власності у формі приватної та державної (загаль­нодержавної і муніципальної) власності, а також є зачат­ки права власності у формі колективної власності.

Види права власності. Поділ права власності на фор­ми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може бути правом влас­ності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оператив­ного управління державних установ та казенних підпри­ємств і правом повного господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному суб'єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спі­льна сумісна власність поділяється на власність по­дружжя, власність членів селянського (фермерського)

господарства і власність членів сім"я, власність, що ви­никає внаслідок придбання майна спільною працею чле­нів сім'ї.

Одним із видів права власності є право інтелектуаль­ної власності.

Відтак підкреслимо, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від практичних по­треб такого поділу. Воднораз звернемо увагу на те, що поділ права власності на форми зафіксований на зако­нодавчому рівні, а поділ права власності на види прова­диться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.

4. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Для виникнення суб'єктивного права власності потрібна наявність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. Саме такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності.

В науці цивільного права підстави (способи) виник­нення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу віддають критерію волі, в інших — правонаступництва.

Прихильники критерію волі до первинних зарахову­ють такі підстави, за яких право власності виникає неза­лежно від волі попередніх власників, а до похідних — такі, за яких воно виникає внаслідок волевиявлення по­переднього власника.

Ті, хто за основу розмежування бере критерій право-наступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступницгво відсутнє, а похідними — способи, засновані на правонаступницгві.

За різних підходів можливі різні тлумачення певних правових явищ. Так, прихильники критерію волі націо­налізацію вважають первинним способом виникнення права власності, пояснюючи це тим, що право власності держави на націоналізоване майно виникає незалежно від волі колишнього власника. Ті, хто перевагу віддає правонаступництву, мають націоналізацію за похідний спосіб набуття права власності, оскільки тут є правона-ступництво (принаймні наступництво у правах).

Якому критерієві віддати перевагу? Розглядаючи окремо кожен з цих способів набуття права власності, можна зробити висновок, що такий поділ не має прак­тичного значення. Законодавство України з поділом на первинні та похідні способи виникнення права власності не пов'язує якихось правових наслідків. Крім того, сама позиція, на якій стоять автори такого поділу, викликає багато непорозумінь.

Розглядаючи окремо способи набуття права власнос­ті, що належать до первинних, ми пересвідчуємося в практичній недоцільності такого поділу. Адже важко знайти річ, яка нікому не належить. Якщо держава до­зволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річ­ках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об'єкти нікому не належать. У законодавчому дозволі саме і проявляється воля власника. Це підтверджується п. 4 ст. 10 Закону України "Про власність", у якому записано, що кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об'єктами для задово­лення власних потреб. Подібне можна сказати й про знахідку. Той, хто знайшов річ, стає її власником не тому, що вона нікому не належить, а тому, що власник не мо­же її відшукати або не шукав її зовсім. Іншими словами, відмовився від неї, що рівнозначно волевиявленню.