В розвитку німецьких і слов"янських народів правові звичаї, тісно пов"язані з воєнням побутом і з збереженням язичності, довший час переважали. Це найшло своє відображення в давніх пам"ятках права - "варварських правдах" (Правда - у німців, Руска і Польська Правда - у слов"ян), виникших чк записи правових звичаїв предків.
Велику роль в встановленні нових правових норм грали судові органи, які захищали перш за все іниереси превілегійованих класів. Вони сприяли розрушенню устарілих звичаїв родового устрою, закріпляли в своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядам.
Судові функції спочатку здійснювалися жрецями в формі релігійного ритуалу або належали верховному правителю (царю, королю) і призначеним ним судовим органам, які були пристосовані до захисту інтересів пануючої верхушки суспільства. Все це сприяло створенню правових норм судами, тобто виникненню судового прециндента, під яким розуміється перевореня рішення суду по конкретній справі в загальну норму.
Встановлення державності вимагало все більш міцного закріплення правових норм. З появою писемності ці норми отримубть таке закріплення в перших законаз верховної влади - царя, короля, князя, народних зборів, сенату або іншого колегіального органу, де головне положення займали представники вищих шарів - родова знать, духовенство, військова і торговельно-промислова верхушка.
Перші закони держав закріпляли майнову нерівність, привілегії багатих і знаті, безправне положення рабів, обов"язки і обмежені права нищих прошарків населення.
Норми про покарання були орієнтовані перш за все на захист власності, осіб знаті і їх недоторканості, влади вищих каст над нищими, рабовласника над рабом або найманим працівником. В законах багатьох країн політичні права співимірялися з майновим положенням чи належності до знатної фамілії.
В правових пам"ятках стародавніх держав зафіксовано розвиток норм, які регулювали торговий обмін, при цьому купці, ремісники отримували фактичні вигоди. Інтересам богатих і знаті служили норми про право спадкування і багато інших. Такого роду правові норми найшли відображення в широко відомих історичних пам"ятниках стародавніх держав: законах царя Хаммурапі, законах ХІІ таблиць, законах Ману, а в більш пізніший період - в арварських правдах німецьких і слов"янських держав. В них закріплялясь приватна власність сім"ї, заміна кровної помсти викупом (віра, вергельд). При цьому більш високий викуп платився за житя королівського дружинника, багатого землеволодільця.
Охорона публічного інтересу включала вже переслідування таких злочинів, як бунт, неуплата боргу, відмова від повинностей, кража, розбій, тобто таких діянь, яких не було і не могло бути в первісному суспільстві.
В судовому розгляді спорів стародавні засоби доказування (ордалії, поєдинок, присяга) все більше пристосовувалися до інтересів багатих і знаті: допускались викуп від ордалія чи поєдинка, привелегії богатих при поєдинку. Присягнути за богатого чи знатного завжди могли залежні люди.
Так виникше право поступово закріпляло інтереси пануючої верхушки суспільства за рахунок нищих класів. Воно спиралося при цьому на примусову силу публічної влади і без підтримки не могло би витіснити родові звичаї, норми родової демократії.
Але роль права не можна звести тільки до закріплення класового (кастового, шарового) панівництва, хоча в перших ступенях цивілізації різних народів таке закріплення, без сумнівів, існувало. Поряд з соціально класовими розбіжностями і підпорядкуванням залежних людей панам норми юридичного, санкціонованого державою права були необхідні для встановлення і підтримування єдиного для всього населення країни порядка суспільних відносин, для забезпеченя єдиного ринку, умов ведення і розпорядженя власністю, обміну товарами, для збереженя патріархально-сімейного побуту в сільській громаді, а також для забезпечення єдиної влади в державі.
Важливим наслідком формування єдиного для різних племен права на території виникаючої держави є те, що з його допомогою стало можливим рішення спорів між сільськими громадами, окремими особами, які належать до різних племен і родів, і дякуючи цьому подолання виникаючих міжусобиць, які мають дуже часто руйнівні наслідки.
Накінець, державне об"єднання племен сприяло і правовому захисту їх інтересів в зовнішньополітичних зв"язках з населенням інших держав. Здавна виробилися способи дипломатичних церемоніалів, предствництва сусідніх держав, заключення міждержавних союзів, таможенних правил і зборів і т.п. Чим ширше і стабільніше ставали такі зв"язки, тим більше мирні стосунки витісняли військові набіги і небезпеку завоювань. Тому з процесами становлення державності і юридичного внутрідержавного права виникають, поки що зародкові, але поступово розвиваючіся норми і відносини міжнародного права.
2. Поняття права.
Право - складне громадське явище. Воно визначається станом суспільства і ступінню його розвитку, а також рівнем культури, станом економіки і товарно-грошових стосунків. Загальний хід руху права в значній степені визначається і етнічним побутом народу.
Прискорені темпи економічного розвитку, тенденції економіко-політичної інтеграції сприяють взаємозбагченню правових систем. Поступовий процес прискорюється. Вищі досягнення минулого отримують подальший розиток.
В теперішній час в вітчизняній юридичній науці спостерігається замітний відхід від уявлень про право як зброю для пригнічення і подавлення в руках пануючого класу; затверджується погляд на право як інструмент регулювання суспільством своїх стосунків. Право не виключає відображення в ньому боротьби інтересів окремих груп населення, але розглядається як механізм управління суспільством на основі соціального консенсуса між різними шарами суспільства.
Право виступає як система громадського порядку і тому має потребу в державному апараті, який може забезпечити дотримання цього порядку встановленням юридичної відповідальності.
В розумінні права суміщаються два різних уявлення про нього: "справедливе і добре", що "корисно всім чи багатьом в якій-небудь державі". В сучаснй інтерпритації ця дилема представлена позитивистським і непозитивистським підходом до його розуміння.
Позитивистський підхід затверджує наявність нерозривного зв"язку між державою і правом. Позитивізм суміщає право з законними і підзаконними актами, які видаються державою і забезпечуються її примусовою силою. В марксистському вираженні право - це "закріплена в законі воля пануючого класу".
Непозитивістський підхід не пов"язує досить жостко природу права з діяльністю держави, її законами. Закон признається частиною права, правовим, якщо він несе в собі необхідне, справедливе, добре.
І один, і інший підхід має позитивні сторони - орієнтує на формальну визначеність правової норми і на її відповідність потребам, правам і собдам людини, інтересам суспільства. Оба підхода враховуються в такому розумінні права, коли воно признається внутрішньо узгодженою системою норм (загальних правил поведінки), встановлених або признаних державою в інтересах всього суспільства і які забезпечуються не тільки свідомістю їх необхідності і справедливості, але і силою державного примусу.
Завантажити реферат