В радянській юридичній науці в якості початкового при розумінні права розглядалися вислови К.Маркса і Ф.Енгельса з "Маніфеста Комуністичної партії", сформульованого в виді звернення до класу буржуазії: "Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу". Недивлячись на те (а вірніше дякуючи тому) що в цьому вислові, яке не претендувало на строго наукове узагальнення, сильні публіцистичні, партійно - пристрасні акценти, йому в радянській правовій доктрині був наданий загальний і імперативний характер. Саме цей вислів лежав в основі класової, директивно-імперативної трактовки права в радянській правовій науці, а саме воно придавало праву вузькокласову, етатичну неправельність, тоталітарний відтінок, який достатньо узгоджувався з доктриною і практикою сталінського тоталітарного режиму.
Насправді, в певному розумінні право може бути охарактеризовано як класовий феномен, хоча по вихідним пунктам здійснено інакше, ніж це витікає з марксистсько-ленінської трактовки.
Якщо не спрощувати проблему і не зводити її до класового панування, то класова будова є одна із суттєвих, і притому природніх, необхідних характеристик структурированості суспільства, яке вступило в епоху цивілізації. В класовій будові виращаяються розстановка і співвідношення суспільних груп, шарів населення країни (або навіть в міжнародному плані) по ряду корінних признаків функціонування суспільства і життєдіяльності людей, в першу чергу по їх відношенню до власноті. Класова будова дає можливість не тільки побачити глибинний зріз суспільства як саморегулюючоїся системи, але виявити рушійні сили суспільного розвитку, прогресу суспільства, які ваємодіють між собою. В результаті наростаючих процесів відчуження класові стосунки набувають антагоністичний характер, виливаються в гостру боротьбу за владу; тоді класові відносини, переважно через державу, партії, інші ланки політичної системи, починають нести немалий заряд негативного - того, що ускладнює, деформує природній суспільний розвиток, робить його більш чужим людині.
В чому ж полягає зв"язок права з класовою будовою суспільства, зі всіма його неминучими наслідками? Тут можуть бути відмічені дві основні позиції, які характеризують право як відому противагу негативним явищам, обумовлені класовими стосунками.
По-перше, класи, їх взаємодія, співробітництво і боротьба створили в суспільстві принципово нову соціальну ситуацію: на перший план, в особливості в обстановці антагоністичних класових стосунків, висунулися класові зіткнення, конфлікти, протиборства, жорстока боротьба за владу. І це розширяє і загострює "конфронтаційне поле" життя людей, в тому числі етнічні, групові, особисті взаємостосунки. Громадські зв"язки, які об"єднують суспільство людей, стали випробовуватися на "розрив". Потрібна була свого роду противага - формування суспільної сили, притому потужної сили, яка по самим своїм вихідним властивостям була би напрвлена на те, щоби забезпечувати загальне упорядкування громадських стосунків, їх примирення, гарантувати стабільність і стійкість громадських зв"язків, введення в необхідні рамки поведінку людей, справедливе і розумне вирішення конфліктів. Такою противагою і стало право.
По-друге, право виступало в якості противаги і в відношенні найбільш могучого утворення, здатного при відомих умовах (нерозвиненість політичних відносин, недосконалість демократичних інститутів) бути сильною класовою силою. Призначене по своїй суті, як і право, для того, щоби забезпечити функціонування суспільства ік цілісної системи, держава при вищезгаданих умовах грає негативну роль, протидіяти якій в принципі може дуже розвинуте право.
Природа права, при всій важливості для нього самого факту ділення суспільства на класи, класових стосунків полягає в тому, що воно представляє собою позиивне високозначуще явище цивілізації.
При цьому право як явище цивілізації характеризується тим, що воно призвано бути носієм вищих початків, основних цінностей цивілізації, реалізувати історичне призначення суспільства, пов"язане з затвердженням в ньому високого гуманітарного фундаменту, з принципами і ідеалами волі. В цій площині право призвано внести в гостру соціальну ситуацію, яка викликана класовою, політичною боротьбою, етнічними, груповими і іншими зіткненнями, особистими конфліктами, постійні і тверді (визначені, забезпечені, гарантовані) нормативні початки, побудовані на принципах громадського миру, згоди, врахуванням різних інтересів, взаємних скоординованих уступок.
З давніх давен, з самих перших пам"ятників права - законів, уставів, збірників звичаїв і судових рішень, інших юридичних документів - всюди ряд протирічних елементів, коли правову тканину інколи розривають класові інтереси, політичні азарти, а то і свавілля керівника-законотворця, в ній неминуче проступає корінне (що находить вираження в самому факті введення і підтримки загальнообов"язкових норм, юридичних процедур, одинакових для всього населення рішень) - націленість на встановлення єдиного, стабільного, доцільного порядку поведінки людей, розумного рішення конфліктів.
Уважний аналіз виявляє в юридичних документах, перш за все пам"ятниках права, прагнення втілити в життя справедливість (яка охоплює істину і правду; не випадково багато пам"яток права так і називалися - "правди"), мудрість, реалізм і життєвість (і тому юридичне регулювання проникає в всі складності життя, торкається деталей подробиць людських стосунків, прагне врахувати можливі життєві інтереси).
Навіть в давніх законодавчих документах інколи зустрічаються узагальнюючі формуліровки, які торкають самі основи права. Ось так, наприклад, започаткувалося видання збірника законів царя Хаммурапі (Х\/ІІІ ст. до р. х.): "Для того, щоби дати сіяти справедливості в країні, щоби погубити беззаконних і злих, щоби сильному не ущімлювати слабого"1.
Очевидно, тут є присутнє в якійсь-то мірі і лицемірство, то, що інші називають красивою фразою або подвійною мораллю, але досить вражаюче, що подібні слова приводяться все таки в законах, в положеннях, започатковуючих їх видавництво. Закони так чи інакше узгоджувалися з пануючою громадською думкою, з пануючими представниками. Згадаєм, що говорили стародавні римляни: право - це мистецтво добра і справедливості.
Досить закономірно, що в умовах, коли (вже в новітній історії, Х\/І - ХХ ст.) демократія, загальний рух до волі, до гуманності отримали загальноохоплюючий глобальний
--------------------------------------------------------------
1Див.: Алексеев С.С. Теория права. М.: Из-во БЕК, 1995. ст. - 63.
розвиток, відбувся свого роду і взліт права. Воно по самій своїй природі було приготовлено до сприйняття загального руху до волі, загальнолюдських цінностей, прав людини, до того, щоби бути їх вираженням і носієм.
В більш широкому плані можна сказати про те, що історичне призначення права, його здатність бути втіленням і гарантом свободи і високої організованості свідчать про наявність в ньому значних потенційних резервів, причому таких, які є грунтовні для утвердження і розвитку в суспільстві демократії, гуманізму, соціального прогресу. Ці резерви, можливо, зіграють свою позитивну роль в вирішенні складних прблем теперішнього і майбутнього людства, а в тому числі і таких складних, які сьогодні стоять перед нами і нашою охопленою кризисом країну.
Завантажити реферат