Перемога Лютневої революції. Крах самодержавства і початок створення в Україні нових політичних структур

Професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Масове профспілкове будівництво розпочалося в Україні у другій половині березня. До кінця місяця виникло понад 100 профспілок. Найбіль­шу професіональну організованість виявили металурги, машинобу­дівники, залізничники та гірники. Спілки металургів і машинобуді­вників були утворені у великих промислових центрах України — Харкові, Києві, Катеринославі, Миколаєві. Профспілка "Металіст" була однією з найбойовитіших та найорганізованіших в Україні. Профспілки залізничників створювалися на усіх великих залізнич­них станціях. Спілки гірників сформувалися у багатьох містах і робітничих селищах Донбасу і Криворіжжя. Організовувалися профспілки також інших загонів трудящих. У ряді міст, наприклад, виникали спілки будівельників, друкарів, трамвайників, кушнірів, тютюнників, конторників, перукарів, фармацевтів, офіціантів і,на­віть найменше організованих за характером своєї праці дворових робітників і хатньої прислуги.

У деяких великих промислових центрах були організовані профспілкові об'єднання. У Києві, наприклад, 14 квітня було обра­не Центральне бюро професійних спілок міста. На цей час у Києві в профспілках були об'єднані 66 тис. робітників і службовців. Профспілки разом з Радами і фабзавкомами, які створювалися на підприємствах, боролися за реалізацію вимог робітників, нерідко вживаючи рішучих заходів, аж до організації страйків.

Безпосередньо на підприємствах за ініціативою робітників виникали фабрично-заводські та рудникові комітети, котрі стали важливою формою організації робітників. В Україні 'створення фабзавкомів мало масовий характер. На більшості шахт, рудників та заводів Донбасу вони були створені протягом березня. До кінця місяця заводські комітети були сформовані на більшості підпри­ємств Катеринослава, Києва, Харкова і Одеси. До складу фабзавко­мів звичайно обирали найактивніших робітників, функції та права фабзавкомів залежали від ступеня свідомості робітників. Фабзавко-ми, як і профспілки, багато робили для реалізації здобутих полі­тичних свобод, налагоджували охорону підприємств, створювали робітничу міліцію, боролися за встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, зміну правил внутрішнього розпорядку та охорони праці, поліпшення постачання робітників, налагоджува­ли їх культурне дозвілля. Окремі фабзавкоми навіть увільняли від роботи деяких представників адміністрації. У випадку саботажу з її боку вони брали на себе регулювання і організацію виробництва шляхом встановлення робітничого контролю. Незабаром після Лютневої революції був встановлений контроль за прийомом і звільненням з роботи з боку профспілок або завкомів. У Харкові у березні 1917 p. робітники заводів "ВЕК", "Герлях і Пульст" вирі­шили доручити такий контроль радам старост. До літа 1917 p. контроль робітників за прийомом і звільненням був встановлений майже на всіх підприємствах Харкова.

Поступово фабзавкоми були утворені практично на всіх підп­риємствах України. Наприкінці травня відбулася конференція зав­комів Харкова, на якій була сформована Рада завкомів металообро­бної промисловості. 22 червня пройшли збори представників об'є­днаних завкомів Придніпров'я. Здійснювалась також робота щодо узагальнення досвіду діяльності фабзавкомів і профспілок, які все більше ставали засобом залучення трудящих до активної політичної діяльності.

За робітниками шляхом створення своїх комітетів пішли сол­дати та матроси. Солдатські та флотські комітети стали повсюдно виникати після виходу постанови солдатської секції Петроградської Ради від 1 березня, відомої під назвою наказу № 1 по гарнізону Петроградського військового округу. Постановою було запропоно­вано утворити в усіх військових частинах виборні солдатські комі­тети, на які покладалося завідування усім внутрішнім розпорядком життя підрозділів і частин. У політичних виступах військові частини мали підпорядковуватись тільки Раді та своїм комітетам. Зброя ставилася під контроль ротних та батальйонних комітетів. Відміня­лося титулування офіцерів, заборонялося брутальне поводження з солдатами.

Армія та її позиція мали велике значення у політичному житті України, оскільки українська територія була театром воєнних дій Південно-Західного фронту, тут знаходилися також його і Румунсь­кого фронту тили. Київський і Одеський військові округи були найбільшими в країні. Основна частина Чорноморського флоту, яка обслуговувала Румунський та Кавказький фронти, розташову­валася в Севастополі. Всього у військах і на флоті в межах України знаходилась майже половина особового складу діючої армії напере­додні повалення царизму — 3250 тис. солдат і офіцерів та 40 тис. моряків. Крім того, в тилових гарнізонах України розміщувалося приблизно 400 тис. солдатів і офіцерів.

В армії утворювалися солдатські комітети — ротні, батальйон­ні, полкові, бригадні, дивізійні, корпусні, армійські та фронтові, а на флоті — матроські. Вони були органами самоврядування солда­тських і матроських мас на фронті та в тилу. Ротні, батальйонні та полкові комітети обиралися загальними зборами солдат, а солдат­ські комітети вищої ланки — на відповідних з'їздах. За характером своєї діяльності солдатські комітети наближалися до Рад солдатсь­ких депутатів. Такими були перш за все солдатські кцмітсти нижчої ланки (ротні, ескадронні, батарейні, корабельні, батальйонні, пол­кові, гарнізонні). Солдатські комітети усували з постів одіозних офіцерів, втілюючи в життя принцип виборності начальників, ор­ганізовували братання на фронті, контролювали витрати боєприпа­сів, надавали солдатам короткострокові відпустки, прагнули поліп­шити побут солдат. Аналогічні функції виконували також флотські комітети.

Тимчасовий уряд і Ставка, усвідомлюючи, що у них невиста-чає сил ліквідувати виборні армійські та флотські організації нама­галися з одного боку оволодіти ними, а з другого — проводили політику обмеження їхньої компетенції.

Більшовики, усвідомлюючи роль озброєних-сил в революції, боролися за зміцнення в них свого впливу. Для масової роботи серед солдат і матросів при більшовицьких комітетах в Луганську, Катеринославі, Харкові, Києві та інших містах були утворені спеці­альні військові організації. Внаслідок антиурядової агітації армія була значною мірою виведена з-під політичного впливу Тимчасово­го уряду і підтримувала позицію Рад.

Потяг трудових селян до формування власних організацій знайшов вихід в утворенні на селі Рад селянських депутатів, а в ряді міст і містечок — Рад робітничих, селянських і солдатських депута­тів. Перші, щоправда, поодинокі, випадки утворення Рад селянсь­ких депутатів відносяться до березня 1917 p. Всього у першій половині 1917 р. в Україні були створені та діяли 4 губернські (Київська, Чернігівська, Харківська, Таврійська) і 44 повітові Ради селянських депутатів, а також багато волосних і сільських Рад.

На місцях вибирались також селянські комітети. Волосні ко­мітети обирались, як правило, на волосних сходах, де правом голосу в основному користувалися домохазяєва і рідше — усе доросле населення. Селянство ліквідувало на селі старі органи влади — посади земських начальників, урядників, стражників, волосних старшин.