Перебудова державного механізму на початку війни

Разом з надзвичайними і конституційними органами створю­вались і органи спеціального призначення, що виконували окремі функції органів державної влади з надзвичайними повноваження­ми. 26 червня 1941 р. ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР утворили республіканську комісію з евакуації на чолі з заступником голови Раднаркому республіки Д.Жилою. 18 серпня 1941 р. за рішенням Ради з евакуації, утвореної при Раднаркомі СРСР, була створена оперативна група по керівництву евакуацією промислових підпри­ємств Лівобережної України. До кінця 1941 p. з території України було евакуйовано більше 550 підприємств, 427 МТС, величезна кількість сільгосппродукції, близько 4 млн. громадян. У листопаді 1941 р, при військових радах фронтів і армій південно-західного напряму були створені оперативні групи з функціями органів дер­жавного управління і широкими повноваженнями по організації тилового забезпечення армій. Керівництво групами здійснювалось заступниками голови Раднаркому, наркомами УРСР.

З початком війни змінилися напрям діяльності і організація системи місцевих Рад України. Зросла роль виконавчо-розпорядчих органів. Значного поширення одержало розгляд питань на спільних засіданнях виконкомів та бюро партійних комітетів і прийняття спільних постанов.

Поряд із скороченням і спрощенням структури виконкомів, галузевого апарату з'являються нові структурні одиниці, діяльність яких спрямована виключно на забезпечення військових потреб. Військово-організаторська робота стала домінувати у діяльності державного апарату. Найважливішими напрямами цієї роботи були:

забезпечення обов'язкового виконання мобілізаційних заходів, участь у формуванні частин Червоної армії, народного ополчення, знищувальних батальйонів, партизанських загонів, постачання ар­мії, організація будівництва оборонних споруд, перебудова проми­словості на випуск військової продукції, охорона громадського порядку.

23 червня 1941 р. для стратегічного керівництва збройними силами була створена Ставка Головного командування Збройних сил СРСР. 10 липня її перейменовано у Ставку Верховного командуван­ня. 8 серпня вона перетворена в Ставку Верховного головнокоман­дування на чолі зі Сталіним, який 19 липня був призначений народним комісаром оборони. На жаль, фактично надмірна кон­центрація влади в руках однієї людини не могла не призвести і призводила частіше за все до прийняття помилкових рішень, які дорого обходилися країні.

Оперативним органом Ставки став Генеральний штаб. Збройні сили СРСР складалися з сухопутних військ, військово-повітряних сил, військово-морського флоту і військ ППО країни. Керівництво військами в Україні з 10 липня здійснювало Головне командування південно-західного напрямку, якому були підпорядковані півден­но-західний, південний фронти та чорноморський флот.

В умовах воєнного часу особливого значення набули організа­ція і діяльність військових рад фронтів, армій, флотів і флотилій, які були органами воєнного і воєнно-політичного керівництва, але й у відповідності з Указом від 22 червня 1941 р. "Про воєнний стан" користувались всією повнотою влади на території фронтів, армій, в районі базування і дії флотів.

До складу ради входили: командуючий (голова), два члени ради і начальник штабу. Членами ради призначались працівники центрального апарату партійних і радянських органів. Керівництво військовими радами здійснювалось ЦК ВКП(б), ДКО, Ставкою Верховного головнокомандування, НКО СРСР. Рішення військо­вих рад оформлювались наказами командуючого фронтом чи армії.

У перші місяці війни в Україні було мобілізовано до Червоної армії близько 2 млн. чоловік. Поряд з формуванням регулярних військ почалось формування на добровільних засадах дивізій народного ополчення, які направлялись у резерв фронтів, де вони доукомплек­товувались, і по суті ставали звичайними з'єднаннями Червоної армії. В частинах народного ополчення, сформованого в Україні, вели боротьбу 1 млн. 430 тис. чоловік.

Резервом армії ставали і винищувальні батальйони, створені місцевими партійними і радянськими органами. На початок липня 1941 р. в 17 областях України було сформовано 657 винищувальних батальйонів з кількістю понад 150 тис. чоловік, і понад 18 тис. груп сприяння.

Велике значення у підготовці резервів для поповнення частин і з'єднань Червоної армії мала постанова ДКО від 17 вересня 1941 р. "Про загальне обов'язкове навчання військовій справі гро­мадян СРСР". Військове навчання було уведено з 1 жовтня 1941 p. для всіх громадян чоловічої статі від 16 до 50 років.

5 липня 1941 p. Раднарком УРСР прийняв постанову "Про підготовку населення до протиповітряної і протихімічної оборо­ни", у відповідності з якою у всіх містах і селах України були створені групи самозахисту при підрозділах місцевої протиповітря­ної оборони.

Важливою частиною військового будівництва стало формуван­ня партизанських загонів і керівництво опором на окупованій території України. 5 липня 1941 p. постановою ЦК КП(б)У було створено республіканське Управління по організації і керівництву партизанськими загонами, диверсійними групами і винищувальни­ми батальйонами на чолі з Т.Строкачем — заступником наркому внутрішніх справ, начальником управління прикордонних військ НКВС УРСР. Управління надавало допомогу місцевим партійним і радянським органам у створенні, озброєнні і матеріально-технічно­му забезпеченні військових формувань, керувало їх бойовою діяль­ністю. 1 листопада 1941 p. постановою військової ради Південно-Західного фронту було створено оперативну групу по керівництву партизанським рухом.

ЗО травня 1942 p. постановою ДКО було створено Централь­ний штаб партизанського руху, а також Український штаб партиза­нського руху (УШПР) при військовій раді південно-західного нап­ряму. 29 червня 1942 р. УШПР був підпорядкований безпосередньо Ставці Верховного головнокомандування.

УШПР до 1 серпня 1942 p. сформував широку мережу опера­тивних груп при військових радах Південно-Західного і Південного фронтів і армій, що розгорнули роботу по формуванню радянського партизанського руху і підпілля.

Надзвичайні умови воєнного часу вимагали перебудови органі­зації і діяльності правоохоронної системи.

В перший же день війни, 22 червня 1941 p., Президія Верхов­ної Ради СРСР затвердила Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і у районах воєнних дій, яким встановлювався порядок організації, комплектування і розгляду справ військовими трибуналами. Військові трибунали Че­рвоної армії і Військово-Морського флоту створювались в округах, флотах, арміях, корпусах і дивізіях.

Лінійні суди залізничного і водного транспорту були також реорганізовані у військові трибунали. Військові трибунали військ НКВС будувались за територіальними ознаками — окружні і облас­ні військові трибунали військ НКВС. Штати військових трибуналів затверджувались спільними наказами НКЮ, НКО чи НК ВМФ СРСР. Діяльність трибуналів мала значною мірою репресивний характер.

Аж до окупації території України функціонувала і загальна судова система УРСР. У її підсудності зберігалась частина криміна­льних справ, а також основна маса цивільних справ.