Основні риси права під час Другої Світової війни

Згідно зі змінами у республіканському законодавстві права і обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, ро­зірвання якого можливе лише публічно, через суд. Було скасовано право звернення матері до суду з позовом про встановлення бать­ківства і стягнення аліментів на утримання дитини. Всі ці заходи, на думку законодавця, повинні були сприяти зміцненню сім'ї, виховувати більш серйозне ставлення до укладання шлюбу і до розлучення.

У містах і селах України залишилось багато дітей-сиріт. На вирішення цієї проблеми були спрямовані кілька документів: пос­танова Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 р. "Про влаштування дітей, які залишились без батьків", постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 р. "Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством", постанова Рад­наркому УРСР від 27 березня 1943 р. "Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими оку­пантами, замордовані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР", постанова Раднаркому СРСР від ЗО липня 1944 р. "Про заходи боротьби з бездоглядністю і безпри­тульністю дітей в Українській РСР". Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудо-виховних колоній, створенню над­звичайних комісій при виконкомах та інституту громадських інс­пекторів. Було вдосконалено порядок усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 р. "Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР".

Трудове право. Надзвичайні умови воєнного часу призвели до необхідності вдатися до трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудові мобілізації повинні були забезпечити постійними кадрами підприємства і будови воєнної промисловості та інші галузі народ­ного господарства, що обслуговували потреби оборони. Трудова повинність оголошувалась для виконання важливих державних зав­дань, що мали оборонне значення, а також будівельних робіт, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, засобів зв'язку, еле­ктростанцій та інших об'єктів. Всі ці роботи не потребували спеці­альної кваліфікації і мали тимчасовий характер — залучити грома­дян до трудової повинності дозволялось на строк до двох місяців.

Залученню до праці підлягали чоловіки від 16 до 55 років, жінки від 16 до 50 років. Згідно з союзним законодавством керівництву підприємств дозволялось встановлювати обов'язкові понад­нормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Скасовувались чер­гові та додаткові відпустки. Всі робітники і службовці підприємств воєнної промисловості були визнані на період війни мобілізовани­ми і закріплювались для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали. Мобілізованими вважались робітники, службовці та ІТР, що працювали на державних підприємствах і в установах прифронтових районів.

Певне місце серед форм залучення до праці зберігав і трудовий договір. В Україні у відбудовчий період набула поширення така форма залучення робочої сили до промисловості, як робота кол­госпників на підприємствах за договорами, укладеними з колгоспа­ми. Так, постанова Раднаркому УРСР від 27 серпня 1944 р. "Про участь колгоспів УРСР у відбудові зруйнованої німецькими загарб­никами вугільної промисловості Донбасу" зобов'язувала виконко­ми обласних Рад поряд з розвитком шефства над вугільними трес­тами організувати залучення робочої сили колгоспів до участі у відбудові Донбасу на договірних засадах.

Одним з важливих питань було працевлаштування інвалідів війни. На розв'язання цього питання була спрямована постанова Раднаркому УРСР від 20 квітня 1943 р. "Про трудове влаштування і побутове обслуговування інвалідів Вітчизняної війни".

Земельне право, колгоспне законодавство. Статут сільгоспартілі 1935 p. формально і під час війни залишався основним законом колгоспного життя. В умовах воєнного часу відбувалось подальше іближення колгоспної власності з державною, що набуло норматив­ного затвердження. До життя були покликані нові державні норми, спрямовані на зміцнення трудової дисципліни та підвищення проду­ктивності праці в колгоспах. Був збільшений обов'язковий мінімум трудоднів (до 120—150 трудоднів на рік) для дорослого члена колгос­пу, для підлітків 12—16 років — не менше як 50 трудоднів на рік.

Багато уваги приділялося організаційно-господарському зміц­ненню колгоспів, пошуку нових форм і методів підвищення про­дуктивності колгоспного виробництва. В постанові РНК УРСР від 25 липня 1944 р. "Про хід збирання врожаю зернових культур у колгоспах і радгоспах УРСР" було запропоновано всім колгоспам і радгоспам з метою підвищення продуктивності праці забезпечити організацію збиральних робіт на основі широкого застосування індивідуального та дрібногрупового підряду. З 1943 р. у визволених областях України почалось впровадження додаткової оплати праці колгоспникам за високопродуктивну працю. І хоча в багатьох гос­подарствах у 1944 p. мали місце помилки у використанні цієї доплати, що негативно позначилось на організації праці в деяких колгоспах, 14 березня 1945 р. Раднарком УРСР своєю постановою зобов'язав радянське керівництво надати допомогу колгоспам у проведенні в життя закону про додаткову оплату праці.

Законодавство воєнного часу встановило нові підстави обо­в'язкової праці в колгоспі. Цей обов'язок був поширений на осіб, мобілізованих на сільськогосподарські роботи з працездатного на­селення міст.

Певні труднощі в зміцненні колгоспів у відбудовчий період були викликані порушенням системи державних актів щодо корис­тування землею. Постановою Раднаркому УРСР від 23 жовтня 1945 р. "Про відновлення державних актів на безстрокове (вічне) користування землею колгоспів і земельних шнурових книг у кол­госпах районів Української РСР, визволених від німецько-фашист­ської окупації" Наркомзему УРСР було запропоновано не пізніше 1 червня 1945 p. відновити зовнішні межі усіх колгоспів, а також межі між громадськими землями колгоспів та присадибними земля­ми колгоспників, відновити в 1946 p. державні акти на вічне користування землею колгоспів.

Кримінальне право. В умовах режиму воєнного стану підвищи­лась суспільна небезпечність злочинців, що викликало необхідність посилення карних репресій. Репресивний характер радянського кримінального законодавства в період війни набув особливою зна­чення.

Суттєво зросла суспільна небезпечність державних злочинців, особливо військових: ухилення від військового обліку, від призову в армію або від виконання обов'язків військової служби, дезертир­ство. В цю ж категорію підпадало і злісне ухилення від трудових обов'язків, яке за Указом від 26 грудня 1941 p. розглядалось як дезертирство і каралося ув'язненням на строк від 5 до 8 років. Це положення поширювалось на робітників, службовців підприємств прифронтових районів. Указом від 15 квітня 1943 р. на період війни для робітників і службовців залізничного транспорту встановлюва­лася така ж відповідальність за злочини, здійснені на службі, як і у військовослужбовців.