Предмет трудового права

Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості щодо бронювання робочих місць для працевлаш­тування осіб за направленням служби зайнятості; спеціаль­ного обладнання робочих місць для інвалідів і їх праце­влаштування; надання інформації службі зайнятості про рух і використання робочої сили; виплати штрафу за порушен­ня законодавства про зайнятість — є адміністративно-пра­вовими і регулюються нормами адміністративного права.

Відносини між підприємствами і Державним фондом сприяння зайнятості щодо страхування від безробіття праців­ників підприємства, а також відносини між службою зайня­тості й громадянами щодо надання послуг з працевлашту­вання, профорієнтації, підшукування відповідної роботи, профнавчання, перенавчання, підвищення кваліфікації, надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, а також матеріальної допомоги в період профпідготовки за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості є соціально-забезпечувальними і входять у предмет права со­ціального забезпечення.

Об'єктивною основою для виникнення соціально-забезпе­чувальних відносин і відмежовування їх від інших суспіль­них відносин, врегульованих правом, виступають соціальні ризики, при яких особа втрачає роботу, кошти для існуван­ня з незалежних від неї причин. Соціальними ризиками ви­ступають вікова або фізіологічна непрацездатність (досяг­нення пенсійного віку або встановлення інвалідності), хво­роба, втрата роботи, втрата годувальника тощо. Для здійснен­ня соціального забезпечення держава створює соціальні фон­ди, кошти яких формуються як за рахунок страхових внесків роботодавців і працівників (Пенсійний фонд, Фонд соціаль­ного страхування, Державний фонд сприяння зайнятості), так і за рахунок інших джерел (Фонд соціального захисту інвалідів, державний та комунальний бюджети). Ще однією ознакою соціально-забезпечувальних відносин є неодмінна участь у них держави в особі спеціально уповноважених органів: органів соціального захисту, державної служби зай­нятості або соціальних фондів. Нарешті, для соціальне забез­печувальних відносин характерне використання методу соці­ального подання послуг, виплат, а також принципу соціальної солідарності при розподілі соціальних коштів. Всі названі ознаки мають місце при здійсненні службою зайнятості по­слуг громадянам.

Третя група відносин у сфері зайнятості й працевлашту­вання складається між працівником і підприємством щодо укладення трудового договору на основі направлення служ­би зайнятості. Сюди також входять відносини з викорис­тання працівників на сезонних, громадських роботах за на­правленням служби зайнятості. У таких випадках укладається трудовий договір і на працівника поширюється трудове за­конодавство. Вказані відносини складають предмет трудо­вого права.

У предмет трудового права також входять відносини, що витікають з укладення колективного договору і колектив­них угод, щодо створення додаткових робочих місць всере­дині підприємства для працівників, котрі потребують соці­ального захисту — інвалідів, жінок з малолітніми дітьми, багатодітних сімей, молодих працівників, з організації навчан­ня і перенавчання за рахунок коштів підприємства праців­ників, що вивільнюються; з поділу одного робочого місця (посади) між двома працівниками з метою недопущення скорочення працівників.

У сучасний період відбувається "реконструкція" відно­син, тісно пов'язаних з трудовими. Передусім з цих відносин виділилася і за новим соціальним змістом, і за законодавчим забезпеченням група колективних трудових відносин. На нашу думку, цю групу складають відносини: соціального парт­нерства; з участі трудових колективів у встановленні колек­тивних умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями; щодо укладення і виконання колективного договору і колективних угод на галузевому, регіональному і національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших органів представництва трудових колективів у соці­ально-трудових відносинах та із застосування трудового за­конодавства; з приводу утворення об'єднань роботодавців та їхньої діяльності; з вирішення індивідуальних і колектив­них трудових спорів.

У 1978 p. ідея колективних трудових відносин була сфор­мульована в науці трудового права професором С.А. Івано­вим, професором Р.З. Лівшицем, професором Ю.П. Орлов­ським. У 1984 р. ідея була підтримана і розвинена А. Р. Мацюком. Цими вченими було обгрунтовано однорідність і цілісність предмета трудового права, дано глибоке обгрунту­вання колективно-трудових відносин, саме трудовий харак­тер відносин між трудовим колективом, комітетом профспіл­ки і підприємством; доведено, що предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини.

Не всі вчені сприйняли цю позицію. Зокрема, професор А.С. Пашков вважав, що колективні відносини носять лише організаційний характер щодо встановлення умов праці й не можуть бути визнані трудовими відносинами нарівні з індивідуальними трудовими відносинами

Виробництво матеріальних і духовних благ здійснюєть­ся колективною працею, шляхом об'єднання зусиль трудя­щих. Колективний характер праці має базовий, об'єктивний характер. Колективна трудова діяльність утворює реальну систему суспільних зв'язків — відносин. У сфері колектив­них трудових відносин виникають колективні інтереси, які реалізуються в названих вище відносинах. Потрібно підкрес­лити визначальне значення колективних інтересів саме в сфері праці як матеріальної основи, загальної умови люд­ського суспільства, особливо в умовах глобалізації економі­ки, розширення міжнародних зв'язків. Такі інтереси в сфері праці врегульовані правом і знаходять своє вирішення в організаційно-правовому механізмі їх узгодження, що все більш розширяється, взаємодії, нарешті, у захисті.

Колективні трудові відносини характеризуються наявніс­тю колективних суб'єктів, які будучи визнані правом, отри­мали свій реальний правовий статус. Створено нове законо­давство, прийнято закони України "Про колективні догово­ри і угоди", "Про підприємства в Україні", "Про оплату праці", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", які створили легальну базу для функціонуван­ня колективних трудових відносин. Україна ратифікувала Конвенцію МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 p.) (Бю­летень Мінпраці. - 1994. - №9-10), Конвенцію МОП №154 про сприяння колективним переговорам (1981 p.) (Постано­ва Верховної Ради України №3932—12 від 4 лютого 1994 p. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №23. — Ст. 165; Бюлетень Мінпраці. — 1994. — №6), Конвенцію №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм (набула чинності для України 16 травня 1995 p.) (Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. - К., 1999. - С. 215-218).

Суттєвою особливістю сучасного періоду є те, що з розвит­ком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.