Зміст
Вступ
1. Основні положення оплати праці в Україні.
2. Мінімальний розмір заробітної плати на сьогоднішній день.
3. Порядок обчислення середньої заробітної плати.
4. Опалата праці за суміщення професій і посад.
5. Встановлені пільги щодо оплати праці осіб, які працюють на підприємствах і в організаціях, розшташованих на територіях радіоактивного забруднення.
6. Додаткова заробітна плата за працю понад установлені норми виробітку.
7. Регулювання законодавством питання своєчасності виплати заробітної плати. Передбачена відповідальність керівників у цій справі.
8. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації.
9. Оплата роботи в надурочний час.
10. Оплата роботи у святкові та неробочі дні.
11. Оплата часу простою.
12.Оплата праці при невиконанні норм виробітку.
13. Порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком.
14. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків.
15. Встановлені законом обмеження щодо відрахувань із заробітної плати.
16. Здійснення відрахувань у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
17. Порядок справляння прибуткового податку з громадян наростаючим підсумком.
18. Розмір стягення прибуткового податку з громадян.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка звжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення иатеріальних цінносией. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався.
Тільки завдяки праці люди можуть задовільняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.
Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.
Характер поєднання безпосереднього виробника їз засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.
1. Основні положення оплати праці в Україні
Відповідно до Конституції України[1] кожний працюючий має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Важливі положення містяться в Законі України «Про оплату праці»[2] від 25 березня 1995 року. Зокрема, ст. 1 визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Більш конкретні правові норми мвстяться в Кодексі законів про працю[3]. Законом України від 10 вересня 1996 року всі норми КЗпП приведено у відповідність до Закону України «Про оплату праці». Передбачається, що оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим внеском з урахуванням кінцквих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від статі, віку, раси, національної приналежності, соціального і майнового стану, належності до громадських і політичних організацій, ставлення до релігії.
Форми, системи і розміри оплати праці працівників встановлюється підприємствами самостійно в колективному договорі.
Конкретні розміри тарифних ставок і окладів визначаються колективним договором в межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче встановленого державного мінімального розміру заробітної плати.
Важливе таке: про нові або заміну діючих умов оплати праці в бік погіршання власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або заміни[4].
2. Мінімальний розмір заробітної плати
на сьогоднішній день.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсій за віком»[5] з 1 березня 1996 року мінімальний розмір заробітної плати дорівнює 15 гривням.
Визначено, що мінімальний розмір заробітної плати переглядається відповідно до чинного законодавства з метою поступового його наближення до межі малозабезпеченості.
3. Порядок обчислення середньої
заробітної плати.
Середня заробітна плата обчислюється за єдиним порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100[6] із змінами і доповненнями до нього, затвердженими постановою Кабінету Мінстрів України від 16 травня 1995 року № 348[7].
Відповідно доцього документа обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної та додаткової відпусток або для виплати компенсацій за невикористану відпустку, відпусток у зв’язку з навчанням без відриву від виробництва провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпусток, а у випадках збереження середньої заробітної плати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна плата.
Перелік виплат, у тому числі доплат за суміщення професій і посад, що входять у розрахунок середньої заробітної плати, наведено у п. 3, а виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, - у п. 4 згаданого документа.
Щодо нарахування та виплати винагороди за вислугу років, то відповідно до КЗпП[8] підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників, у тому числі виплачувати винагороду за вислугу років за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення обов’язкових платежів у бюджет. Порядок та умови виплат працівникам винагороди за вислугу років встановлюються підприємствами у колективному договорі.
4. Опалата праці за суміщення
професій і посад
Відповідно до КЗпП[9] працівникам, які виконують на томуж підприємстві, в установі, організації поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (за наявністю вакансії в штатному розкладі).
Завантажити реферат