відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
працівникам, праця яих оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові або неробочі дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святкові та неробочі дні.
На бажання працівника, який працював у святкові та неробочі дні, йому можуть бути надані інші дні відпочинку.
11. Оплата часу простою
Простій може мати місце з двох причин. По-перше, з вини працівника, якщо він не виконує покладених на нього трудових функцій без поважних причин. По-друге, коли не з вини працівника, а за різних обставин, які є наслідком насамперед економічних негараздів, а також невдалого керівництва, стихійного лиха тощо.
Час простою з вини працівника не оплачується[18]. Час простою не звини працівника, якщо він попередив власника або уповноважений ним орган (на практиці - бригадира, майстра, інших службових осіб, яким він безпосередньо підпорядкований) про початок простою, оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Закон передбачає, що у разі простою працівники повинні переводитись, з урахуванням їхньої спеціальності і кваліфікації, на іншу роботу на томуж виробництві на весь час простою або на інше підприємство, але в тій же місцевості на строк до одного місяця. Кількість переведень на рік законодавець не обмежив.
Відмова без поважних причин (поважність визначається власником і може бути оскаржена працівником) від зазначеного переведення вважається порушенням трудової дисципліни і карається відповідно до ст. 147 та інших статтей КЗпП[19]. Тому і невихід працівника у цій ситуації на роботу може розцінюватись як прогул з усіма можливими наслідками.
Коли внаслідок простою працівника переведено на нижчеоплачувану роботу, де він виконує норми виробітку, середня зарплата за попереднім місцем роботи йому гарантована. Якщо ж він не виконує норми виробітку або його переведено на погодинну оплачувану роботу, за ним зберігається лише тарифна ставка (оклад).
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток[20].
Таким чином, якщо власник не перевів працівника у зв’язку з простоєм на іншу роботу, він має платити працівникові відповідну заробітну плату незалежно від того, працює цей спеціаліст чи ні.
Закон, як бачимо, гарантує працівникові оплату за простій не з його вини.
З простоєм і оплатою за нього пов’язаний і ряд інших питань. Наприклад, чи несе власник відповідальність за травму, отриману працівником поза територією підприємства, але у період робочого часу, коли через простій працівник не був на роботі. Треба керуватись Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. При цьому беруться до уваги та оцінюються всі обставини конкретної справи, в тому числі і перебування у цей час у відпустці за свій рахунок чи у вимушеному прогілі, і виконання власником своїх обов’язків щодо ситуації з простоєм тощо. Відповіді на ці питання мають давати у кожному конкретному випадку комісії з розслідування нещасних випадків та органи з трудових спорів.
12. Оплата праці при невиконанні норм виробітку.
Як і при простої, це залежить від того, з яких причин не виконуються норми виробітку: з вини працівника чи не з його вини. У КЗпП[21] говориться:
«При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи».
Під «виною працівника» в даному випадку слід розуміти не лише його небажання працювати, ухилення від виконання трудових обов’язків, але й низьку кваліфікацію, недостатній досвід. Вина підприємства або організації, як правило, полягає у незабезпеченні працівника обладнанням, матеріалами тощо.
13. Порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком
Це питання регулюється КЗпП[22]. У ній зазначено, що при виготовлені продукції, яка виявилась браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата в цих випадках не може бути нижчою від 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.
Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується, залежно від ступеня придатності продукції, за зниженими розцінками.
Виготовлення бракованої продукції з вини працівника є виробничим упущенням. За це він може бути повністю або частково позбавлений премії. Керівники підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів і їх заступники за неприйняття належних заходів щодо запобігання випуску недоброякісної продукції несуть матеріальну відповідальність в розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку[23].
14. Гарантії для працівників на час виконання державних або
громадських обов’язків
У КЗпП[24] говориться, що на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки здійснюються у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, пердбачених законами України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»[25] і «Про альтернативну (невійськову) службу»[26], надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
У Законі України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» від 4 лютого 1994 року[27] зазначається: на час сесії Ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках депутат місцевої Ради звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків. Компенсація заробітної плати депутату за час виконання ним депутатських повноважень здійснюється за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року[28] встановлено: за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм властності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступників на посаду не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Їм надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з лня звільнення з військової служби.
Завантажити реферат