Правове забезпечення страхування

Завершальний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.

Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулю­вання системи перестрахування в Україні. Зокрема, передбачає­ться, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зо­бов'язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерези­дента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та в разі вико­нання низки інших вимог.

Прийнято також постанову Уряду стосовно правового регу­лювання діяльності посередників — брокерів та агентів на стра­ховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальника на власний ра­хунок, термінів укладання договору страхування з боку посеред­ників, деяких інших моментів.

Окремою постановою Уряду визначено особливості функціо­нування товариств взаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визнача­ються граничні розміри витрат на ведення справи в разі здійс­нення обов'язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних і національних страхових компаній та обов'язкових об'єднань страховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулю­вання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить зако­нам України.

Нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Мініс­терстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулю­вання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності стра­ховиків, здійснення з боку митних або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими акта­ми затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страхо­виків у системі різних відомств.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійсню­вати контроль за страховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішен­нями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення — приписи, зупин­ки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звіт­ності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, ви­лучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишньо­го Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція з ліцензування страхови­ків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхо­вих резервів та деякі інші документи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як пра­вило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визна­чених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особли­востей муніципального страхування. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загаль­нодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страхо­вій галузі незначна.