Зміни в суспільно-економічному та політичному ладі (1929-1941 pp.)

1929—1941 pp. стали для України часом важких випробувань, жахливих злочинів тоталітарної системи проти українського наро­ду. Форсована індустріалізація і суцільна колективізація сільського господарства означали відмову від нової економічної політики й початок волюнтаристського, авантюристичного курсу Сталіна та його однодумців на здійснення "великого стрибка" в розвитку країни. Реалізація політики "комуністичного штурму" супроводжу­валася різким скороченням торгівлі, картковою системою розподілу продуктів, конфіскаційним принципом хлібозаготівель та ін.

Виключний вилив на економічну та соціальну структури укра­їнського суспільства мала індустріалізація країни. З одного боку, перший п'ятирічний план розвитку народного господарства щодо промислового будівництва був сприятливим для України. Вона отримала близько 20% загальних капіталовкладень, тобто з 1500 нових промислових підприємств, що споруджувались в СРСР, 400 припадало на Україну. Як наслідок цього, у 1940 p. промисловий потенціал республіки збільшився в кілька разів у порівнянні з 1913 p. В той же час "стрибок" в індустріалізацію завдав Україні, як і Союзу РСР в цілому, багато шкоди. Максимальна концентрація сил на розвитку важкої промисловості негативно відбилася на житловому будівництві, охороні здоров'я, матеріальному добробуті трудящих. Головним же лихом було те, що фінансування індустрі­алізації здійснювалось за рахунок "ножиць" цін — тримання до кінця п'ятирічки занижених цін, за якими держава купувала хліб у селян, тобто за рахунок вилучення селянських коштів.

Форсування індустріалізації, намагання забезпечити надвисокі ("більшовицькі", "шалені") темпи зростання промисловості приз­вели до того, що в економіці склалося неймовірно скрутне стано­вище.

Ще більш значним та згубним було втручання партійних орга­нів в соціально-економічні відносини з метою "соціалістичної" перебудови сільського господарства. Так, суцільна колективізація сільського господарства, яка провадилася насильницькими метода­ми, репресії проти заможного селянства в процесі ліквідації курку­льства як класу призвели до глибокої деградації продуктивних сил села і врешті-решт до голодомору 1932—1933 pp., внаслідок якого в селах і малих містах за найобережнішими оцінками загинуло 3—5 млн. людей.

Наслідком такої політики були докорінні зміни в соціальній структурі українського суспільства. З понад мільйона селян, експ­ропрійованих на початку 30-х років, деяка частина втекла до міст, а близько 850 тис. було депортовано на Північ, де більшість з них загинула. Так було знищено найбільш працездатних і продуктивних господарів в Україні.

Репресії, яким були піддані різні верстви радянського суспіль­ства, перш за все були спрямовані проти колишніх привілейованих верств — дворянства, старого офіцерства, духівництва. Розпочався наступ і на приватновласницькі елементи, які отримали певний розвиток в умовах нової економічної політики. Так, приватновлас­ницький сектор з кінця 20-х років неухильно зменшувався. Якщо в 1928 — 1929 pp. а Україні налічувалося 595 дрібних капіталістичних підприємств, що давали 2% валової продукції, то в 1932 p. їх вже не було зовсім. Майже повністю було витіснено приватника із торгівлі. Основна маса ремісників, кустарів об'єдналася в кооперативи, а селяни — в колгоспи.

Щоб обґрунтувати ці зміни. Комуністична партія дедалі з більшою силою проводила пагубну ідею поляризації соціальних сил, невпинного загострення класової боротьби. Х з'їзд КП(б)У, наприклад, цілком і повністю схвалив тези ЦК ВКП(б), у тому числі про "систематичне продовження і посилення курсу на боро­тьбу з капіталістичними елементами (куркуль, непман і т. п.)".

Коопероване селянство становило відтепер переважну частину сільського населення. Селяни-одноосібники і некооперовані куста­рі та ремісники складали всього 5,5%. Виник і новий прошарок робітничого класу на селі у вигляді робітників МТС, механізаторів та працівників радгоспів.

Бурхливий розвиток промисловості супроводжувався зростан­ням лав робітничого класу. Наприкінці 30-х років кількість робіт­ників вже досягала 6,2 млн. Робітничий клас поповнявся вихід­цями з різних верств населення, але основним резервом його зростання було селянство.

Тяжких втрат зазнала українська інтелігенція. Постраждав перш за все старий інженерний корпус промисловості України, особливо після "шахтинської справи" Багаторічні безжальні перес­лідування фахівців із дореволюційними дипломами, таврування їх як "буржуазних спеціалістів", "гучні" судові процеси над українсь­кими інженерно-технічними працівниками призвели до майже ціл­ковитого знищення цього не чисельного прошарку технічної інтелі­генції.

Місце досвідчених кадрів зайняли "висуванці" з числа робіт­ників або спеціалісти, поспіхом підготовлені на курсах "червоних директорів", у технікумах і вечірніх університетах.

Не уникнула цієї участі і творча інтелігенція. У 1932 p. Сталін зажадав "припинення українізації" й учинив справжній погром у середовищі творчої інтелігенції республіки. Багато науковців і ми­тців України зазнало утисків, загинуло в таборах або на засланні. Причому репресіям були піддані не тільки митці старої формації, а й представники нової інтелігенції. Більшість їх загинула в 1930— 1934 і 1937—1938 pp., коли жорстока розправа досягала найбільшого розмаху.

Докорінні зміни відбувалися в 30-ті роки і в розвитку політичної системи, реорганізація якої сприяла утвердженню тоталітарного, репресивного режиму.

Опанувавши апаратом влади, Сталін та його прибічники ство­рили таку державну організацію, яка позбавила робітничий клас і основну масу членів партії (крім апарату) реальної політичної вла­ди, насаджувала під виглядом диктатури пролетаріату апаратну диктатуру, систему вождізму. Комуністичною партією, усім механізмом mom управління СРСР керували Сталін і його найближче оточен­ня, на місцях — місцеві партійні лідери. Відбувалося повне обюро­крачування політичної системи. За статутом ВКП(б) 1939 р. парткоми установ, підприємств, МТС, колгоспів отримали право конт­ролю за діяльністю адміністрації. Відбувалося зрощення партійного апарату з державним, військовим, господарським, з верхівкою гро­мадських, наукових, творчих організацій. Привласнивши право ро­зподілу й перерозподілу кадрів, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової "номенклатури", яка у поєднанні зі службою безпеки, армією та засобами масової інформації являла собою головні важелі влади і опору тоталітарної системи.