Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років. Подальший процес формування адміністративно-командної системи

Виконуючи вказівки ЦК ВКП(б), партійні та радянські орга­нізації України значно збільшили кількість комнезамів. У першій половині 1930 p. в Україні налічувалось близько 1 млн. 600 тис. членів комнезамів, тобто майже втричі більше, ніж у попередній період.

Партійні органи здійснювали "чистку" сільських Рад, направ­ляли для роботи в них нові кадри з робітників, незаможників, наймитів, здатних провадити в життя лінію Компартії.

За таких умов треба було забезпечити належну підготовку кадрів для низового радянського апарату. Система короткостроко­вих курсів, як свідчила практика, була непридатною для цього. У квітні 1930 p. Президія ВУЦВК прийняла постанову, згідно з якою було створено постійно діючі тримісячні курси радянського будів­ництва. Крім того, в усіх округах України у 1930 p. працювали курси з підготовки голів і секретарів сільських Рад.

Ця кампанія завершилась у 1930 p. перевиборами багатьох сільських Рад. Всього було переобрано 1203 сільські Ради.

Перебудова роботи сільських Рад вимагала перегляду правової бази їх діяльності. Тому ВУЦВК 1 липня 1931 p. затвердив нове Положення про сільські Ради, яке встановлювало, що сільські Ради керують усім господарським і соціально-культурним будівництвом на території села.

З метою зміцнення району як основної державної ланки соціа­лістичної перебудови села ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 2 серпня 1930 р. "Про ліквідацію округів та перехід на двосту­пеневу систему управління" скасували адміністративно-територіа­льний поділ УСРР на округи і розпустили окружні виконкоми. На території УСРР було утворено 503 нові адміністративні одиниці:

одна автономна республіка — Молдавська, 18 міст, виділених в окремі адміністративно-господарські одиниці, та 484 райони. 1 липня 1931 p. сесія ВУЦВК прийняла Положення про районні з'їзди Рад і районні виконавчі комітети УСРР, яке значно розши­рило повноваження районних з'їздів Рад та їх виконкомів. До виключної компетенції районних з'їздів Рад було віднесено затвер­дження перспективних і річних планів господарського і культурно­го будівництва району, районного бюджету, звітів про діяльність районного виконкому, а також звітів про роботу державних установ і громадських організацій, розташованих на території району. Районний з'їзд Рад підпорядковувався тепер Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК та його Президії.

У складі районних виконкомів створювалися відділи: земель­ний, постачання, фінансовий, народної освіти, робітників-селянської інспекції, а також планове бюро та управління міліції.

До нових умов треба було пристосувати й роботу міських Рад. У липні 1931 p. ВУЦВК прийняв нове Положення про міські Ради Української СРР, яке встановлювало дві категорії місцевих Рад:

республіканського і районного підпорядкування. Міські Ради, ви­ділені в окремі адміністративно-територіальні одиниці, безпосеред­ньо підпорядковувалися Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК, його Президії та Раднаркому УСРР і мали усі права та обов'язки район­ного виконкому. Решта міських Рад підпорядковувалась відповід­ному районному з'їзду Рад і райвиконкому.

Незабаром виявилися недоліки адміністративно-територіаль­ної реформи. Головний з них полягав у тому, що керувати з республіканського центру багатьма районами було надзвичайно важко. Тому ВУЦВК у лютому 1932 p. ухвалив постанову про перехід на триступеневу адміністративно-територіальну систему уп­равління: район — область — центр. В Україні було утворено перші п'ять областей: Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська та Одеська. У червні 1932 p. утворено Донецьку область, а у жовтні того ж року — Чернігівську.

Подальший розвиток місцевого управління здійснювався в таких напрямках: посилення ролі виконавчих структур у місцевих Радах, керівництво ними з боку вищих державних органів та пар­тійних структур.

Так, замість дійсно представницької системи, створювалася і посилювалася виконавча вертикаль, підпорядкована партійній но­менклатурі.

Суд, прокуратура та ДПУ-НКВС. Зміни в організації судових установ України були пов'язані з посиленням терору як основного засобу існування тоталітарно-репресивної системи, а також з необ­хідністю їх пристосування до, існуючої адміністративно-територіа­льної системи управління. Так, ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління призвели у жовтні 1930 р. до скасування окружних судів і утворення міжрайонних судових орга­нів. Але у зв'язку з утворенням областей і переходом на триступе­неву систему управління у травні 1932 p. всі міжрайонні суди було ліквідовано. В Україні встановлюється така судова система: народ­ний суд, обласний суд і Верховний Суд УСРР.

Основною ланкою в судовій системі був народний суд. Як суд першої інстанції він розглядав цивільні та кримінальні справи відповідно до процесуального законодавства УСРР. Народні суди діяли колегіальне у складі народного судді та двох народних засіда­телів. Одноособове народний суддя виконував нотаріальні функції, керував роботою судових виконавців. Народні суди обиралися ра­йонними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад строком на один рік.

Обласні суди були судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів, що діяли на території області. Обласні суди були також судами першої інстанції по розгляду кримінальних і цивільних справ. Члени обла­сних судів обирались обласними виконкомами строком на один рік.

Обласні суди здійснювали судовий нагляд, ревізували в межах області народні суди, нотаріальні органи та ін. Керівна роль облас­них судів ставала ще більш вагомою після постанови ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 20 червня 1934 p., згідно з якою народні суди, а також колегії захисників, нотаріат та інші допоміжні судові органи підпорядковувались безпосередньо обласним судам, на які покла­далося керівництво організацією і діяльністю цих органів. Касацій­ною інстанцією у справах, вирішених обласними судами у першій інстанції, був Верховний Суд УСРР. Серед його повноважень зна­чне місце займали розгляд у першій інстанції кримінальних і циві­льних справ, віднесених до його підсудності, перегляд у касаційно­му порядку судових справ, розглянутих обласними судами і Голов­ним судом Молдавської АСРР. У порядку нагляду Верховний Суд УСРР міг переглядати також судові справи, які були упровадженні в усіх без винятку судах республіки. До функцій Верховного Суду було також віднесено тлумачення законів республіки з питань судової політики.

Але одночасно зростала роль Верховного Суду Союзу РСР, який у вересні 1933 р. отримав право давати вказівки Верховним Судам союзних республік з питань судової практики. У серпні 1934 р. постановою ЦВК СРСР було створено судово-наглядову колегію Верховного Суду Союзу РСР з правом безпосереднього скасування або зміни постанов, ухвал, рішень та вироків Верховних Судів союзних республік. Все це посилювало керівну роль Верховного Суду Союзу РСР щодо Верховних Судів союзних республік, забез­печувало централізацію всієї судової системи.