Поряд з кодифікованими нормативними актами систему цивільного законодавства утворюють спеціальні закони, регулюють окремі види суспільних віднгосин, що становлять предмет цивільного права. Наприклад, Закон України “Про підприємництво”, що регулює всі правовідносини між суб’єктами підприємницької діяльності, між підприємцями та державою. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” врегульовує умови випуску та обігу цінних паперів, визначає обов’язки емітентів перед акціонерами тощо, а також визначає основні засади діяльності фондової біржі. Закон України “Про захист прав споживачів” регулює відносини, які виникають між споживачем та підприємцем. Ці та інші спеціальні закони, хоча і не мають такого всеохоплюючого характеру як ЦК, мають надзвичайно важливе значення в перехідний до ринкової економіки період, оскільки в них відображено і юридично закріплені ті економічні перетворення які відбуваються в нашій країні.
3. Підзаконні нормативні акти. Серед підзаконних нормативних актів провідне місце в системі цивільного законодавства займають правові акти, які видає Президент України, Кабінет Міністрів України. Укази Президента України, як підзаконні нормативні акти, в принципі, не повинні протирічити закону. Однак в період проведення радикальної економічної реформи Президент, наділений додатковими повноваженнями, на підставі яких він міг видавати закони, що стосувалися економічних питань. Серед багаточисельних указів Президента, чимало й таких які містять в собі норми цивільного права, наприклад, “Про заходи щодо врегулювання розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності України”, “Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”[2], тощо.
Постанови Кабінету Міністрів також відносяться до числа підзаконних актів. На підставі і для виконання ЦК та інших законів, указів Президента України Кабінет Міністрів має право приймати постанови, які містять норми цивільного права. На підставі вищенаведеного Указу Президента, затвердив Положення про порядок і умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів[3]. Вказані постанови уряду України не повинні протирічити Конституції України, законам та указам Президента України (ст. 117 Конституції України). Ті постанови Кабінету Міністрів, в яких містяться норми цивільного права, входять в систему цивільного законодавства, наприклад, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків(Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472)[4].
Цивільно-правові норми можуть міститися і в нормативних актах міністерств та інших органів виконавчої влади, зокрема в 1993 році був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими номами, містилися цивільно-правові, в тому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника[5].
Поряд з цим слід відзначити, що міністерства та інші органи виконавчої влади можуть видавати розпорядження, які містять норми цивільного законодавства, у випадках і в межах, передбачених ЦК, іншими законами і правовими актами. Тим самим ЦК суттєво обмежив сферу нормативної правотворчості міністерств та інших органів виконавчої влади.
Нажаль, раніше відомчі нормативні акти досить часто своїм змістом суперечили законам і підзаконним нормативним актам які мали вищу юридичну силу, що було зумовлено, в значній мірі прагненням різноманітних відомств захистити інтереси організацій та установ, що входили у їх структуру, за рахунок обмеження інтересів громадян. Так, встановлені ст. 234 ЦК права покупця в разі продажу йому речі неналежної якості, практично були зведені нанівець Типовими правилами обміну промислових товарів, придбаних в роздрібній та кооперативній торгівлі, затверджені наказом Міністерства торгівлі СРСР і Державного комітету стандартів Ради Міністрів СРСР від 1 лютого 1974 року № 19/19[6]. До прийняття Конституції до числа джерел цивільного права відносились і нормативні акти, які видавали місцеві органи державної влади. Стаття 92 Конституції України визначила, що виключно законами України регулюються цивільно-правові відносини.
4. Цивільне право і норми міжнародного права
Україна є частиною світового співтовариства, і тому цивільне право України, не може не рахуватися з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами у яких приймає участь Україна. В силу цього частина 1 статті 9 Конституції України зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного зоконодавства. Це значить що при регулюванні суспільних відносин, які становлять предмет цивільного права, застосовуються загальноприйняті принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори України. Міжнародні договори України застосовуються до відносин, що становлять предмет цивільного права, безпосередньо, крім випадків, коли з міжнародного договору випливає, що для його застосування потрібно видання внутрідержавного акту або зміни Конституції ( ч. 2 ст. 9). При цьому вказаним актам, чинним законодавством, надана більша юридична сила, ніж нормативним актам українського цивільного права. Так стаття 572 ЦК України вказує , якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить вітчизняне цивільне законодавство, то застосовуються правила міжнародного договору. Останнє має надзвичайно велике значення для входження України у світове співтовариство та світову економічну систему.
5. Цивільне право і ділові звичаї, звичаї ділового обороту, правила моралі та моральні норми.
Під діловими звичаями розуміють правила поведінки, що склалися в цивільному обороті. Самі по собі ділові звичаї не є джерелами цивільного права. Однак в тих випадках, коли держава правовим актом санкціонує діловий звичай, від набуває юридичниї сили правової норми і входить в систему цивільного законодавства[7]. По діючому законодавству тільки окремі норми права для конкретних випадків передбачають можливість застосування ділового звичаю. Зокрема ст. 161 Цивільного кодексу України передбачає, що забав’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк на підставі договору та у відповідності з законодавством, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до вимог що звичайно ставляться. Вимоги, що пред’являються здебільшого походять з ділових звичаїв.
Правила моралі та моральні норми самі по собі теж не є джерелами цивільного права. Вказані правила стають джерелами цивільного права тільки тоді, коли вони закріплені в якому-небуть нормативному акті, що входить в систему цивільного законодавства. В цьому випадку правила моралі і моральні норми стають правовою нормою, втіленою в конкретній правовій нормі цивільного права. Так, в ст. 141 ЦК закріплено моральну норму про необхідність повернення найденої речі особі, яка її загубила, або її власнику.Однак, навіть не будучи джерелом цивільного права, правила моралі та моральні норми іноді набувають важливого значення для правильного розуміння цивільного законодавства і правильного розуміння цивільних норм закріплених в ньому.
Завантажити реферат