Працівники правоохоронних органів з часів проголошення Україною незалежності та особливо під час проведення економічних реформ, зміни правового поля часто натикаються на застосування криміналітетом завуальованих фінансово-господарських операцій ускладненими неадекватними схемами. До них можна віднести бартерні та вексельні, давальницькі та толінгові схеми, схеми взаємозаліків, використання фінансових технологій фондового ринку тощо. Використання у цих схемах офшорних інструментів також є перевагою злочинних груп.
Основною і центральною ланкою фінансових махінацій, шахрайств, “відмивання брудних” грошей у світовій фінансовій системі на сьогодні є офшорні фінансові центри та країни з перехідною економікою, де здійснюється процес приватизації. Фахівці контролюючих та правоохоронних органів різних країн дійшли до висновку, що злочинність повною мірою освоїла можливості офшорів і процес приватизації.
У світі існує приблизно 48 регіонів, які можна вважати “податковим раєм”, але не всі вони є привабливими для криміналітету. Деякі країни знаходяться у важкодоступних регіонах, не мають систем інтернаціонального зв’язку, в них діють обмеження на обмін валют і т.ін. В інших юрисдикціях прийнято строгі закони стосовно податків на доходи іноземних компаній.
Про масштаби офшорної діяльності свідчать дані стосовно реєстрації компаній у країнах і зонах, що надають сприятливі режими оподатковування доходів і майна. За кількістю офшорних компаній світовими лідерами є Антильські Острови, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Кайманові Острови, Кіпр, Ліхтенштейн. У Ліхтенштейні прибуток від зареєстрованих 40 тис. офшорних компаній складає понад 30 % бюджетних надходжень (реєстраційні та щорічні платежі). На Кіпрі до середини 90-х років від зареєстрованих 20 тис. офшорних компаній прибуток щорічно складав понад 200 млн дол. США (до кінця 90-х років на Кіпрі вже було зареєстровано 28 тис. офшорних компаній). Приблизно такий самий прибуток Антильські Острови отримують за рахунок 30 тис. зареєстрованих компаній. На Кайманових Островах створено близько 25 тис. компаній. До 1995 року на Британських Віргінських Островах зареєстровано понад 15 тис. офшорних компаній, приблизно одна — на кожного жителя острова (примітно, що населення адміністративного центру Віргінських Островів Рід Тауна складає 4 тис. чоловік). На Бермудських Островах щорічний прибуток від 6,5 тис. зареєстрованих компаній до середини 90-х років складав понад 25 % валового національного доходу (250 млн дол. США), а всі доходи від міжнародної фінансової діяльності складали понад 40 % валового внутрішнього продукту країни. На островах Терксі та Кайкос зареєстровано понад 7 тис. офшорних компаній.
З початку 80-х років відзначається бурхливе і постійне зростання кількості банків та банківських відділень, страхових та перестрахувальних компаній, що створюються на офшорних територіях. На Кайманових Островах зареєстровано понад 500 офшорних банків, у тому числі відділення або дочірні банки мають 43 з 50 найбільших банків світу.
До середини 90-х років сукупна сума депозитних внесків банківських відділень на Кайманових Островах перевищувала 150 млрд дол. США. У Гонконзі діє понад 300 банків з генеральною ліцензією і понад 1,5 тис. відділень іноземних банків, 160 депозитних і 250 страхових компаній. На Багамських островах на банківський і фінансовий сектор приходиться близько 8 % валового внутрішнього продукту країни. На Острові Гернсі зареєстровано близько 50 банків. На Бермудських Островах зареєстровано понад 1300 страхових компаній різних типів; на Кайманових Островах — 360 страхових компаній і відділень іноземних страхових компаній; на Острові Гернсі — понад 200 страхових компаній.
Використання офшорних зон є привабливим внаслідок визначеного податкового статусу компаній у цих зонах. Як відомо, податковий статус визначається на основі використання двох критеріїв — резидентності та територіальності. Компанія є резидентом, якщо володіння та управління нею, а також контроль здійснюються на даній території. Резидентні компанії підлягають оподатковуванню за доходами як на території даної країни, так і за її межами. Критерій територіальності припускає, що оподатковуванню в цій країні підлягають доходи тільки на її території. Важливе значення це має у Швейцарії та Ліхтенштейні.
Більшість країн застосовують різні співвідношення цих двох правил: за основу береться критерій резидентності, що доповнюється системою оподаткування “у джерела”. При реєстрації компанії дуже важливо знати, при яких умовах дана компанія є резидентом з точки зору оподатковування у даній країні. У світі існують три основні види податкового статусу компанії, що реєструються, — оподатковувані компанії, компанії з пільговим оподатковуванням, офшорні компанії.
Офшорні фінансові центри використовуються і як засіб для “відмивання” коштів, і як база для прикриття інших сумнівних та кримінальних угод у серйозних розмірах. За оцінками екпертів ООН, світовий обіг від торгівлі наркотиками складає понад 400 млрд дол. США на рік, у той час як доходи від інших злочинів складають близько 1 млрд дол. Разом з тим, доходи, добуті шляхом фінансових махінацій, перевищують доходи від транспортування наркотиків. У зв’язку з існуванням великої кількості фінансових злочинів та зловживань джерела таких доходів відстежувати надто складно. Разом з тим, застосування різноманітних офшорних схем вже не є стовідсотковим гарантом захисту злочинців від натиску првоохоронних і контролюючих органів різних держав.
З метою “завуальовування” офшорного бізнесу в останній час використовується схема тандемних зв’язків — офшорної та оншорної компанії. При цьому компанія, зареєстрована у традиційній офшорній зоні, служить, переважно, для збереження коштів, а компанія, зареєстрована у престижній неофшорній юрисдикції, відповідає за представницькі функції; через неї і здійснюються основні операції.
У міжнародній практиці поширені комбіновані схеми, що складаються з фірм різних типів, розташованих у податкових гаванях і в країнах з помірним оподатковуванням. Як приклад, можна навести такі офшорні зв’язки: “о. Мен — Нідерланди”, “Гібралтар — Швейцарія”, “Кіпр — Греція”, “Нідерланди — Антільські Острови”, “Швейцарія — Нідерланди”, “Швейцарія — Нідерланди — о. Мен”. Ці схеми є динамічними, вони можуть створюватися під конкретний діловий проект чи інвестиційну програму. У діловій міжнародній практиці нерідко застосовуються зв’язки типу “Люксембург — Нідерландські Антільські Острови — Нідерланди — США”. Відомі схеми, що включають понад 10 закордонних фірм.
Для здійснення торгових операцій (у тому числі в Україні) звичайно відкриваються компанії в юрисдикціях, які мають угоду про запобігання подвійного оподатковування зі своєю країною і не можуть бути віднесені владою до офшорних зон.
Так, останнім часом значно збільшився інтерес до таких юрисдикцій, як Великобританія і США. Ці території не вважаються офшорними зонами. Нерезидентні компанії, зареєстровані на зазначених територіях, якщо не здійснюють в країні реєстрації ніякої діяльності, — податок на прибуток не сплачують. У той самий час у разі використання резидентної компанії (механізм реєстрації резидента в цих країнах — досить простий і дешевий) у зв’язку з офшорною, наприклад на Багамських Островах, податкові виплати можна скоротити до мінімуму завдяки податковому плануванню.
Завантажити реферат